У книзі Олександра Ірванця «Вибране за 33 роки» (Київ: Laurus, 2013) немало віршів про вітчизну, написаних не конче із синівським захватом. Вітчизна може мати розміри дев’ятиповерхового панельного будинку, а може і збільшитися до міфологічного простору між Тігром і Ефратом з одного боку і Осло та Барановичами – з іншого. Один з парадоксів полягає в тому, що окремі твори Ірванця – про чужу вітчизну.    

Вірджинія Вулф. Хвилі. Переклад з англійської Альбіни Позднякової. – Львів: «artarea», 2013. – 284 с.     Культура має імена, які в кожного на слуху. В літературі це – Кафка, Джойс, Пруст. Вони – перепустка в клуб освічених громадян. Проте більшість тих, хто їх за першої же нагоди називатимуть, намагаються потрапити туди, пред’являючи не справжній документ, а підробку: вони не прочитали жодного з написаного згаданими авторами рядка.  

  По-моєму, якщо не можеш зробити любов абсолютною містерією, що поглинає все історичне і реальне, то краще зовсім не пхайся у справи любові, а просто одружуйся собі хоч сто разів. Сьорен К'єркєгор, «Щоденник звабника»  

 

  Для чого існують літературні премії? Вочевидь, лише задля двох причин: для розголосу і фінансової винагороди. Та коли ми приглянемося ближче, то побачимо, що більшість з наших премій не відповідає цим обом критеріям, а невелика кількість відповідає лише одному критерію – фінансовому.  

 

  Тарас і Мар'яна Прохаськи. Хто зробить сніг. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2013. – 72 с.

 

Ельфріде Єлінек. За дверима. З німецької переклала Оксана Курилас. – Київ: «Видавництво Жупанського», 2013. – 216 с.    

  Соломія Чубай – філолог-іспаніст, голова правління громадського об’єднання «Вірменська – 35», продюсер низки літературно-музичних проектів. З Соломією ми розмовляли у Львівському Палаці Мистецтв, у приміщенні, де відбуваються репетиції її гурту «Джалапіта». Цей гурт брав участь у проекті «П’ятикнижжя» разом із Піккардійською Терцією, гуртом «Файно» Віктором Морозовим, «Плачем Єремії»… З «П’ятикнижжя» ми й розпочали нашу розмову.