Нещодавно вийшла книжка молодої авторки Люби-Параскевії Стринадюк «У нас, гуцулів…». Письменниця родом із Верховинщини Івано-Франківської області, але навчається і працює у Львові. Перекладає і танцює. У розмові з письменницею – про її творчість та інші хороші заняття.    

  «Змушений почати з вибачень (як казала моя бабуся – поганий початок)», – перше речення одного з численних послань-комюніке Субкоманданте Інсурхенте Маркоса. Письменник і філософ, Маркос пише від імені Сапатистсьої Армії Національного Визволення (САНВ), що відстоює права індіанців в горах південного сходу мексиканского штату Чіапас. Стилістика їхнього протесту неодноразово згадувалася останнім часом серед алюзій до української революції.   

Справжні книжки не відпускають ще довго після того, коли останню сторінку перегорнуто. Історія їхніх героїв проростає в читачеві, як зерно, кинуте в добрий ґрунт. Саме цей образ із Ісусової притчі про сіяча насамперед спадає на думку, адже й повість Дороти Тераковської «Мишка» (в оригіналі – «Poczwarka» (2001) написана як притча про сучасних Адама і Єву, про творення і хаос, про вільну душу й обмежене тіло, про людину й Бога, спротив і примирення.    

  Микола Шейко – директор «Видавництва Старого Лева», у минулому – медіа-менеджер часопису та видавництва «Критика», гендиректор видавничого дому «Галицькі контракти» та гендиректор «Українського тижня». Розпитували про враження від Євромайдану та вивідували видавничі таємниці й плани ми удома в самого «Старого Лева».    

  Цикл зустрічей «Євромайдан і культура» на «Дзизі» триває, пропонуючи обговорення найважливіших моментів актуальних процесів в Україні. На ще одній зустрічі публіка мала змогу послухати відомого культуролога, публіциста, громадського діяча і шеф-редактора культового журналу «Ї» Тараса Возняка. Йшлося про незворотні зміни в українському суспільстві, спричинені Майданом, та про потребу переосмислення Тараса Шевченка напередодні його 200-річчя. Далі – пряма мова.  

  Нещодавно в українській літературі зринула тема «гопоти» і «гопізму». Цікавим її виявом є антологія вітчизняної прози про гопніків «Гопак». До книжки увійшли оповідання десяти письменників різних поколінь. Андрій Кокотюха, Павло Коробчук, Мирослав Лаюк та інші – кожен по-своєму представив тему через художній текст. Один з найцікавіших творів антології – оповідання Юрія Андруховича «Гідність короля, або Фелікс». Вашій увазі міркування письменника довкола даної теми.  

       «Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато...»  

Свою найбільшу за обсягом поему «Гайдамаки» Шевченко написав в Санкт-Петербурзі. Закінчив 7 квітня 1841 року (за старим стилем), і того ж року поему було опубліковано. Шевченко ризикнув надрукувати її власним коштом, але за якийсь час пересвідчився, що розповсюдити її непросто. Тож видавець першого «Кобзаря» (1840) Іван Лисенков придбав у поета 800 примірників нерозпроданого тиражу: Шевченко продав йому в «вечное и потомственное владение» право на видання творів, що ввійшли до «Кобзаря» 1840 року і поеми «Гайдамаки».

Версія до прочитання Шевченка   200-річчю з дня народження поета присвячується  

  Інтерв’юери іноді зауважують, що я говорю заголовками, афоризмами. Знаєш, думаю, що в мене є якийсь такий талант до брендотворення чи слоганотворення. По-перше, саме моє прізвище є непоганим брендом, як виявилося, хоча я все життя мав пов’язані з ним якісь комплекси. Наталка Білоцерківець колись мене переконувала, що моє справжнє прізвище Дерибас, а Іздрик – це псевдонім (Дерибас – моє перше псевдо, ще з часів рокерської юності, воно лише в першому «Четверзі» фігурувало). Я мусив паспорт їй показувати.