Олександр Стукало – літературознавець, перекладач, редактор видавничих проектів видавництва «Темпора», колумніст «Газети по-українськи», автор відомих віртуальних блогів українських шістдесятників та навіть Тараса Шевченка. Із Сашком ми зустрілися поміж численних акцій київського Книжкового Арсеналу.   Фото Тетяни Давиденко  

 

  Невже писання – дар стосування, пристосовування до дійсності? Так хочеться пристосуватися, але що тоді зі мною буде? Що буде з тими, які в дійсності не знають дійсності? Вона така розкудлана. Жодного тобі гребінця, щоб розгладити. Поети беруться, розпачливо ліплять із кудлів зачіску, яка їх поночі переслідує. Щось не виходить більше.  

Чергова хвиля інфляції і бойові сурми не сприяють укладанню і виданню естетських антологій. Та невтомний Василь Ґабор продовжує поповнювати свою «Приватну колекцію» (авторський видавничий проект Ґабора, започаткований 2002 року, нараховує понад сотню книг) новими виданнями. Серед них – «"Чорна Індія" "Молодої Музи"» (Львів: ЛА «Піраміда», 2014; в оформленні антології використано графічний цикл Людмили Лободи «Муза у Львові»).    

  Нещодавно в Івано-Франківську відбулася презентація книжки «Євромайдан. Хроніка відчуттів». Це перше видання такої тематики, але не комплексне дослідження, а польові враження. Саме вони є цінними, бо писалися не після того, як вже склалася цілісна картина, але під час. Як бувають коментарі на полях книжки, так це коментарі на полях історії. Їх робили, починаючи з кінця листопада минулого року і до кінця лютого 2014 (до моменту усунення Януковича) Тарас Прохасько, Іван Ципердюк, Юрій Андрухович, Сергій Жадан та Юрій Винничук.  

      12 лютого 1989 року раптово обірвалося життя одного з найвідоміших на Заході (поруч із Петером Хандке) сучасних австрійських прозаїків Томаса Бернгарда. Він належав до покоління письменників, які прийшли у літературу після Другої Світової війни, перейнявши естафету від визначних митців «великого двадцятиріччя» — Музіля, Кафки, Рота, Цвейга, Броха, Верфеля та інших, чий життєвий і творчий шлях був тісно пов’язаний із мінливою історією Австро-Угорської монархії, її злетами і падінням.  

 

  «Пісні про любов і вічність» – нова книжка відомого письменника Любка Дереша. Про неї, а також про мандри, віднайдення письменницького призначення, пошуки щастя та повернення додому далі. Любко Дереш: Треба спитати себе, де я той, що придумав щось про себе, а де я той справжній, що може розквітнути?    

  Нещодавно вийшла книжка молодої авторки Люби-Параскевії Стринадюк «У нас, гуцулів…». Письменниця родом із Верховинщини Івано-Франківської області, але навчається і працює у Львові. Перекладає і танцює. У розмові з письменницею – про її творчість та інші хороші заняття.    

  «Змушений почати з вибачень (як казала моя бабуся – поганий початок)», – перше речення одного з численних послань-комюніке Субкоманданте Інсурхенте Маркоса. Письменник і філософ, Маркос пише від імені Сапатистсьої Армії Національного Визволення (САНВ), що відстоює права індіанців в горах південного сходу мексиканского штату Чіапас. Стилістика їхнього протесту неодноразово згадувалася останнім часом серед алюзій до української революції.