25 років тому – вже 25! – в червневій «Сучасності» з'явився цей текст бубабістського Прокуратора про Юрка Коха, який актуальний і нині.

Шанувальники графічного мистецтва знають Богдана Сороку як автора ліноритів, згрупованих у цикли «Фольклорні мотиви», «Українська міфологія», «Емблеми та символи», «Страсті Христові», «Похід гномиків», «Купальські забави», «Музиканти» та ін. Чорно-біла графіка Сороки – жорстка і ґротескна, а кольорова – іронічно-співчутлива. Та мова тут про інший талант художника, який виявився нещодавно. У 144-сторінковому альбомі графіки (Львів: Колір ПРО, 2011) Богдан Сорока відводить 60 сторінок своїй мемуарній прозі.

 

Чергова хвиля інфляції і бойові сурми не сприяють укладанню і виданню естетських антологій. Та невтомний Василь Ґабор продовжує поповнювати свою «Приватну колекцію» (авторський видавничий проект Ґабора, започаткований 2002 року, нараховує понад сотню книг) новими виданнями. Серед них – «"Чорна Індія" "Молодої Музи"» (Львів: ЛА «Піраміда», 2014; в оформленні антології використано графічний цикл Людмили Лободи «Муза у Львові»).    

       «Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато...»  

Свою найбільшу за обсягом поему «Гайдамаки» Шевченко написав в Санкт-Петербурзі. Закінчив 7 квітня 1841 року (за старим стилем), і того ж року поему було опубліковано. Шевченко ризикнув надрукувати її власним коштом, але за якийсь час пересвідчився, що розповсюдити її непросто. Тож видавець першого «Кобзаря» (1840) Іван Лисенков придбав у поета 800 примірників нерозпроданого тиражу: Шевченко продав йому в «вечное и потомственное владение» право на видання творів, що ввійшли до «Кобзаря» 1840 року і поеми «Гайдамаки».

Версія до прочитання Шевченка   200-річчю з дня народження поета присвячується  

У книзі Олександра Ірванця «Вибране за 33 роки» (Київ: Laurus, 2013) немало віршів про вітчизну, написаних не конче із синівським захватом. Вітчизна може мати розміри дев’ятиповерхового панельного будинку, а може і збільшитися до міфологічного простору між Тігром і Ефратом з одного боку і Осло та Барановичами – з іншого. Один з парадоксів полягає в тому, що окремі твори Ірванця – про чужу вітчизну.