Через те, що людей, які цікавляться літературою, в Україні не надто багато (це сумно констатує відсоток видавничої продукції на душу населення), відсутні й відповідні проекти, спрямовані на задоволення запитів цього сегменту. Класика жанру: немає попиту – немає й пропозиції. Але часом щось таке позитивне трапляється. Ясно, що не з ініціативи держави, яка наразі відчайдушно намагається нас всіх спримітивізувати. І без участі знаних культурних діячів, більшість яких вже від усього втомилася, і воліє хіба писати повчальні послання до молодого покоління.

Вперше Ігор Померанцев помітно зринув в українському мовному просторі кілька років тому книжкою «КГБ та інші…». В цьому виданні вдало поєднані поезія, есеї та світлини. Разом – цілісний мистецький продукт, цікавий для споживання. І вже в тій книжці не можна було не зауважити філігранності поетичного слова Померанцева. Безсумнівно, далася взнаки радіожурналістика, якою все життя займається автор. Вірші – як короткі інформаційні повідомлення. Все найважливіше і майже нічого зайвого.  

Райнер Марія Рільке. Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна. – Київ: «Либідь», 2012. – 272 с.   «Позаду подорож Дніпром з Києва до Кременчука за доволі сприятливої погоди, й ось я прибув до межі гарної України – в Полтаву. Містечко, вільготно розпорошене у великому саду злегка пагорбистого краю. Сьогодні вирушаю на село побачити зблизька людей і місцевість, завтра далі на Харків», – пише Райнер Марія Рільке.  

​​​   «Хто я такий, щоб його судити?» – сказав Франціск. Папа Римський, якщо хто не знає.  

  Розмови про політичний характер Нобелівської премії з літератури виникають щороку після оголошення імені нового лауреата, проте значно рідше можна почути про те, що політичні погляди письменників-нобеліантів постійно ставали прикладами виняткового інфантилізму та короткозорості. І хоча спроби Нобелівських лауреатів з літератури впливати на велику політику нині трапляються все рідше, не всі вони відмовляються від спокуси прокоментувати гарячу політичну тему.  

  Ми й раніше здогадувалися, що все можливо, але цього разу підтвердили і самим собі, і навіть тим, хто не здогадувався. Перша в Україні Резиденція для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен» успішно і вдало стартувала. Аналогічно завершився і перший заїзд учасників проекту, а зараз вже формуються плани на майбутнє.    

Коментар до обговорення роману «Танго смерті» Юрія Винничука в центрі міської історії 20 липня 2013 року   Доробок Юрія Винничука не претендує на універсальність, а скромно займає «галицьку» нішу. В цьому Винничук не має рівних – він єдиний сучасний автор, на сторінках якого живе ТАКИЙ Львів, хай то давніші оповідання, роман-фантасмагорія «Мальва Ланда» чи свіжіші спроби.