Марися Нікітюк. Безодня. Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. 280 с.     «Ви, бляді, срєді людєй живьотє!». А якщо «бляді» не почують, то можна підважити цю важливу інформацію грюкотом молотка по батареях. Герої Марисі Нікітюк використовують будь-які методи, щоб їхні послання почули і засвоїли. Вони ж-бо на те і люди… А от щодо цієї людськості-серед-блядєй є, по правді, купа проблемних питань.  

  Ростислав Мельників. Апокрифи степу (поезії 1992‒2012 рр.). ‒ ВСЛ, Львів : 2016. ‒ 144 с.   У глибокій бездонній степовій ночі ми чули свої кроки та відлуння слів. «Дрож землі», Левон Хечоян    

  Каталін Доріан Флореску. Якоб вирішує любити / Переклад Юрка Прохаська. Чернівці: Книги-ХХІ, 2016. 384 с.

 

Луї-Фердінан Селін. Смерть у кредит. З французької переклав Роман Осадчук– Київ: «Видавництво Жупанського», 2015. – 560 с.    

Цей чи не найбільш дивний політичний роман у центральноєвропейській літературі лишає нам домашнє завдання, головне – не прогуляти урок

 

  Йоанна Батор. Піщана Гора / Переклад Наталки Сняданко. Львів: Астролябія, 2015. 480 с.  

Вірші з війни: поезії ⁄ Борис Гуменюк. ‒ К.: Ярославів Вал, 2015. ‒ 136 с.   Замість мотто: «А ось приїхав Борис Гуменюк із фронту ‒ і вразив, хоча таких більше не знаю». Цей короткий промовистий оціночний вислів належить ощадливому в похвальній мові Ігореві Калинцю.    

Ми зіткнулися з травматичним досвідом, який осмислити самотужки нездатні, бо не маємо відповідного ресурсу, зокрема, і в красній писемності. Тож можемо бодай подивитися, як подібний досвід пізнали інші країни і як його осмислювали інші літератури.