Сюжет з Марією Магдалиною показує нам, що християнство схильне стигматизувати жіночу тілесність. Та мені здається, якраз пізніші інтерпретації новозавітних сюжетів є набагато більш мізогінними, більш дискримінаційними стосовно жінки, ніж самі сюжети.

  «Ми вже стільки всього понавигадували про себе і про інших, – сказав мені якось один польський літературний критик, – що не дивно, чому в Польщі зараз пишуть і читають стільки „літератури факту”».   Жарт, звичайно. Але такий, над яким варто подумати.  

  Перед лицем дедалі гірших новин із польсько-українського пограниччя (і абстрактного «пограниччя ідей», і цілком конкретного, географічного) залишається знов плекати надію, що література може бути хоч якоюсь противагою агресивній ізоляціоністській риториці політиків і «цивільних» популістів, готових одним махом зруйнувати (все ще не добудований) міст примирення і порозуміння, який десятиліттями зводився цеглина за цеглиною.