Письменник Олександр Гальпер: «Абсурдизм змушує поглянути на життя філософськи. Що таке єврейське містечко? Що таке блискучий мегаполіс? Чим вони відрізняються?»
Олександр Гальпер народився у Києві 1971 року. В юності переїхав із батьками до Нью-Йорка. Закінчив літературний факультет Бруклінського коледжу. Працював програмістом, водієм, вантажником в аеропорту та багато ким ще. Уже двадцять років є соціальним працівником. Збірки віршів та оповідань виходили у США, Україні, Німеччині та Швеції. Актор. Зрідка знімається в американських серіалах. Популярний блогер. За місяць на його фб-сторінку заходить близько 30 тисяч людей.
У «Друкарському дворі Олега Федорова» щойно побачила світ нова книжка письменника «Подзвонила тьотя Іда». «Тьотя Іда» є збірним персонажем багатьох кумедних оповідань Олександра Гальпера.
Презентація цієї неординарної збірки відбудеться 7 квітня в бібліотеці єврейської літератури ім. Ошера Шварцмана у м. Києві.
— Вітаю вас, Олександре, з виходом вашої нової книжки «Подзвонила тьотя Іда». Якось я вас запитала, чи не плануєте ви видати роман. Чи можна розглядати цю збірку кумедних історій про родичів як своєрідний «роман»?
— Дякую, Анно! Я вважаю, що це моя найкраща книжка. Вона вийшла дуже цікавою. В Америці розрив між поколіннями мігрантів особливо помітний. Дідусі, бабусі, що народилися на початку 20-го століття в крихітних єврейських містечках, та їхні онучки та онуки, що були привезені до Америки в ранньому віці, які знають англійську та інтернет. І ось у цих моїх перетинах з родичами мене як абсурдиста зачепило, як ментальність українського містечка 19 століття поєднується з Нью-Йорком 21-го. Я став літературно обробляти та записувати на фейсбуці мої розмови з родичами. Несподівано це зробило мене відомим. Вони отримали більше лайків, аніж оповідання на інші теми. Поступово цих мініатюр зібралося дуже багато. Тож вистачило б і на книжку.
Очевидно, ми натрапили на абсолютно новий жанр. З розквітом соціальних мереж в інтернеті з'явилося багато коротеньких оповідань. Їх можна прочитати на телефоні в метро під землею, поки їдеш на роботу або коли зовсім мало часу. Я довго думав про це. Десь я зустрічав цей жанр. Короткі мініатюри, пов'язані лише загальними героями. І потім зрозумів — Біблія. Тобто ми повертаємось в епоху Мойсея та Христа. Нова зоря людства! Чи можна розглядати Біблію як роман? Гарне питання.
— Ви також якось розповідали мені, що тьотя Іда – це збірний образ. І все ж таки чи є в неї якийсь прототип, харизматична жінка-фронтовичка, якій сьогодні вже більше ста років і вона мешкає у Торонто в будинку для людей похилого віку?
— Ну, у мене великий спектр родичів. Загалом у Білій Церкві у 1920-х мій дідусь мав 8 доньок. Ну, і тепер у них діти та онуки розкидані по всьому світу. Найстарші пройшли Другу Світову війну. Деякі з них уже померли, деякі живуть у будинках для людей похилого віку. Моя мама — наймолодша, і народилася вже в евакуації під час війни. Воєнні історії цих сестер назавжди врізалися мені в пам'ять. Спочатку я писав у фейсбуці історії про десятки різних родичів, але потім заплутався в іменах і вирішив поєднати їх у збірні персонажі. Нехай це буде один головний жіночий персонаж в Америці та в Канаді. І будуть чоловічі персонажі. Нехай, вирішив я, буде один у Києві, один в Ізраїлі, і в Австралії.
— Чи можна розглядати ваші оповідання-притчі як свого роду дзенівські коани? Може, це і є для вас ідеальною формою розповіді про своє життя та про те, чому навчає вас оточення?
— Починав я, звичайно, як абсурдист. На мене величезний вплив справили оповідання Даниїла Хармса. Абсурдизм змушує поглянути на життя філософськи. Що таке єврейське містечко? Що таке блискучий мегаполіс? Чим вони відрізняються? У містечку, де всі одне одного знали, чи у мегаполісі, де ніхто не знає сусідів з поверху. А тепер усі родичі розкидані по всьому світу. Чи є у тебе родичі, яких ніколи не бачив? Живуть в Австралії. Вони, як і раніше, родичі? Чи їх немає? Раніше з ними не було зв'язку, хіба рідкісні листи, і про них можна було б взагалі забути, а тепер є мобільні телефони і з усім світом через інтернет можна говорити абсолютно безкоштовно. І раптом з'ясовується, що дзвінок з єврейського гетто 19-го століття може перервати побачення в Нью-Йорку 21-го століття. І тут ти усвідомлюєш, що погляд містечка на місто може допомогти зрозуміти місто, і навпаки. За своєю природою це майже притчі. Не дарма я провів аналогії зі Старим та Новим Заповітом. Ще, звісно, існує вплив єврейських анекдотів, які водночас достатньо цинічні і є шедеврами чорного гумору.
— А в яких серіалах ви знімалися як актор? Також вас можна побачити в фільмі «І не подумайте прийти на мою бат-міцву», де грає Адам Сендлер?
— Ну, у мене унікальна зовнішність. Типова семітсько-середземноморська. Коли я підробляв на масовках, то засвітився у всіх серіалах, які знімали у Нью-Йорку. Навіть було кілька епізодичних ролей. Щодо зйомок із Сендлером, у мене навіть є мініатюрка:
Спілкування з народом
Адам хоч і отримує десятки мільйонів доларів за кожен фільм, проте не зазнався і дуже простий у спілкуванні. Він підходив у перервах до різних груп масовки побалакати. Якщо виходило спілкування, він міг дозволити і з собою сфотографуватися, і навіть автограф дати. Я чекав, коли він підійде до нашої групи. Заготував пару вбивчих єврейських анекдотів із моєї колекції. Може, він мене помітить і дасть роль? Ось він, мій довгоочікуваний шанс! Нарешті Сендлер наблизився і до нас. Але тут одразу всунулася єврейська старенька, що стояла поруч, яка, мабуть, теж хотіла привабити кінозірку і отримати роль:
«Я була знайома з вашою бабусею і вона мені навіть показувала вашу фотографію маленьким на горщику. У вас у дитинстві був часто пронос. Сподіваюся, зараз уже все гаразд?»
Обличчя Адама скривилося в посмішці. Він відразу випарувався і більше жодного разу до нашої групи за тиждень не підійшов. Навіть, скажемо так: обходив десятою дорогою.
— До речі, а розповідь про те, як вам запропонували в рекламі за великі гроші зняти вашу руку, і тоді її якраз подряпав кіт — це правда?
— Ну, шоу-бізнес для абсурдиста справжня знахідка. Скільки там було зі мною різних історій! Про це також можна книжку написати. Точніше, вона вже написана, з коротеньких мініатюр на фейсбуці. А якщо в героя ще є купа родичів із містечок, які його постійно переривають, то роботи для літератора непочатий край. Колись я мав ідею для серіалу, де головний герой — єврей-соцпрацівник-актор. Але самому це дуже важко організувати.
— В 2022-му році у київському видавництві «Каяла» побачила світ збірка ваших оповідань «Київське», там ви згадуєте своє дитинство на Нивках. Чи є бажання написати продовження ваших київських вражень?
— Київ — це місто, де я народився і жив до 18 років, для мене це вхід в іншу реальність. Що таке час? Адже в мене дитинство навіки зафіксувалося з Києвом, юність із Нью-Йорком. Що таке минуле? Чим воно відрізняється від сьогодення? А коли Київ бомбардують, і весь світ про це говорить — це минуле чи сьогодення. Чи майбутнє? Несподівано місто, про яке мало хто чув у світі, яке не входило до першої десятки світових столиць за популярністю, стає форпостом головної битви 21-го століття. З одного боку сили темного Зла, які намагаються повернути світ у минуле і зупинити історію, а з іншого — сили світлого Добра, що кличуть у блискуче майбутнє. Київ — це місце, де це Зло зупинили. У мене багато мініатюр про Київ, і дуже хочеться сподіватися, що вийде зібрати їх ще раз у книжку, вже з додаванням воєнних історій.
— А у Львові ви буваєте?
— У Львові ніколи не був. Багато чув, яке це гарне європейське місто. Сподіваюся колись побувати.
— З яким із київських видавництв вам найбільше подобається працювати? Наскільки мені відомо, «Каяла» була першим українським видавництвом, яке вас надрукувало на батьківщині, згодом вас видали у «Саміт-книзі» — і тепер ваш дебют у видавця Олега Федорова.
— Найкраще мені працюється з «Каялою». Там є чудова письменниця Олена Мордовіна, яка мій водночас і редактор, і психолог, і літературний консультант. Як ви вже зрозуміли, у мене море матеріалу. Мініатюри, оповідання, новели, вірші, п'єси на різні теми. Як із них зробити книжки — не така вже й проста задача. Олена мені дуже допомагає у цьому.
— Ви плануєте провести презентацію «Тьоті Іди» на «Книжковому арсеналі»?
— Це було б чудово, звісно. Але поки що запрошення не отримав. В мене виходить приїхати до Києва лише на початку квітня, а Арсенал планується на початку червня. Але видавець Олег Федорів запропонував влаштувати презентацію в бібліотеці Шварцмана, звичайно, я цьому дуже зрадів.
— У яких книгарнях вже можна придбати ваше нове видання?
— На даний момент можна замовити її в інтернеті на сайті Yakaboo.ua. В Києві вона вже є в магазині «Сяйво». У Нью-Йорку «Тьотя Іда» лежить у двох книгарнях на Брайтон-Біч.
— Вам подобаються «бітники», Норман Мейлер? Чи на ваш погляд, найкраще відображає сучасну дійсність Чарльз Буковські, ви його навіть перекладаєте?
— Мейлер мене не зачепив, а ось Чарльз Буковскі став моїм кумиром. Я теж почуваюся абсолютно не вписаним у цей світ. Почуваюся неандертальцем. Жінки, алкоголь — теж більша частина мого життя.
— Що ви читаєте тепер?
— Здебільшого фейсбук. А це теж не мало. За день десять-двадцять віршів та кілька сторінок прози.
— Може є найсвіжіше ваше оповідання, якого ще немає в книзі, а ви хотіли би його запропонувати нашим читачам?
— Так.
Знижка
Прийшов до ресторану домовлятися про презентацію книжки «Подзвонила тьотя Іда». Все було чудово, але не могли домовитись про ціну на напої під час читання. Але тут з'ясувалося, що дідусь і бабуся господині ресторану, як і тітонька Іда, з Білої Церкви. Ми, може, навіть і далекі родичі. Ну, скільки було тих євреїв у місті. Може, навіть тьотя Іда знала її бабусю, бо вона знала всіх. Коротше, мені негайно дали знижку на напої та налили безкоштовно вже негайно. Тьотя Іда врятувала мене знову!
Спілкувалася Анна Лобановська