Любовні листи до України з-за океану — і переклад як відповідь
Kalpna Singh-Chitnis. Love Letters to Ukraine from Uyava with Ukrainian translation by Volodymyr Tymchuk — Калпна Сінг-Чітніс. Любовні листи до України від Уяви / Переклав Володимир Тимчук. USA: River Paw Press, 2023
Спільна місія
Любовні листи, адресовані не коханому чи коханій, а цілій країні… Країні, яка протистоїть абсолютному злу. Країні, славу якій проголошують люди різних національностей по всьому світу, об’єднавшись на боці Добра. Назва цієї країни — Україна. І вона закохала в себе Калпну Сінг-Чітніс, полонивши її уяву (ім’я «Калпна» і перекладається з гінді як «уява»!) своєю волею до перемоги і відвагою своїх захисників. З цієї пристрасної любови і народилася ця незвичайна книга-білінгва. Незвичайна навіть на тлі тих спільних двомовних проєктів, переважно поетичних антологій, поява яких стала реакцією творчих сил України і світу на російсько-українську війну. Книга, обкладинка якої палає жовтим і синім, книга, на сторінках якої Калпна зустрілася зі своїм перекладачем, українським воїном і поетом Володимиром Тимчуком.
Як зазначає у передмові американська поетеса Кандіс Луїза Дакін, співчуття Калпни до України — не стільки сентиментальне, скільки діяльне, «вона не просто пише, вона діє». І справді: «Любовні листи до України від Уяви» сприймаються не лише як літературний твір, а й як акт солідарности. Від народження задуму, створення кожної поезії та співпраці з перекладачем до видання і промоційної кампанії — ця книга послідовно реалізує свою місію, місію, сформульовану у потрійній присвяті:
Дар любові землі Сковороди від Індії
Знак дружби Україні від Америки
Любовні пісні як оберіг Захисникам України
Ось такий американсько-індійсько-український трикутник дружби і любови. Образна формула культурної дипломатії та палкої особистої емпатії.
І Володимир Тимчук поставився до свого перекладацького завдання так само — не лише як до літературної роботи, а й як до реального кроку для здійснення місії «Любовних листів…». Адже без перекладу українські воїни просто не прочитали б цих любовних послань з-за океану. Якщо говорити метафоричною мовою Калпни Сінг-Чітніс, саме перекладач став тим листоношею, який доставив листи-обереги Уяви з США до України — на землю Сковороди — і передав їх їхнім адресатам, які боронять батьківщину в боях із російськими загарбниками. Він і сам — один із них, Захисників, тож ці вірші адресовані і йому. І він теж має право на них відповісти. А доповнюють тексти докладні й доречні примітки поетеси і перекладача, в яких тлумачаться як індійські реалії, так і українські. Адже в оригіналі книга написана англійською мовою і саме англійською її вже прочитали і ще прочитають читачі в США та в інших країнах (до речі, вона приступна зокрема на такій глобальній платформі, як Amazon, а 2023 року вийшла у фінал престижної американської літературної премії International Book Awards). Тож не буде перебільшенням сказати, що ця книга — не лише послання до України, а й послання про Україну, адресоване всьому світу.
І це не перший творчий проєкт Калпни на підтримку Україну. Уже набули доброго розголосу її «Соняшники», для яких сама Калпна переклала низку поезій Сергія Жадана (антологія вийшла 14 жовтня 2022 року, до Дня захисників і захисниць України). А 27 жовтня 2023 року, до Дня української писемности та мови (промовиста символіка дат!) у Мережі з’явилося перше число її українсько-гінді-англомовного поетичного «Часопису Уяви».
Подібну місію крос-культурної співпраці в ім’я і во славу України узяв на себе і Володимир Тимчук — навесні 2022 року він став менеджером мультимедійного міжнародного проєкту «Всесвітній день поезії для України» і тоді ж таки розпочав разом із однодумцями з України, Франції, Канади та інших країн працю над масштабною серією антологій української поезії перших ста днів повномасштабної війни у перекладах світовими мовами «In principio erat Verbum. Україна: Поезія часу війни».
Творчість і співтворчість як дія породжують слово, яке теж дорівнює дії. І «Любовні листи до України…» — настільки дієві, що зберігати їх належить у тривожній валізі українського воїна, серед речей першої необхідности:
В тривожній валізі солдата є місце
для віршів любові, для нього написаних.
(«Тривожна валіза»)
Тому й звучить у збірці мотив унікальности віршів, які її складають, — і в авторській передмові «З Небес і землі», і безпосередньо в поетичних текстах:
Краю милий, я писатиму вірші любові тобі —
ніхто ні для кого таких не писав.
(«Любові вірші до України»)
Любов Уяви
«Справжній любовний лист — це плетиво з проникливості, розуміння і співчуття. Інакше це вже не любовний лист. Правдивий любовний лист здатен здійснити перетворення в іншій людині, а відтак і в світі. Але перш ніж він здійснить перетворення в іншій людині, він мусить здійснити перетворення в нас самих. Деякі листи потребують цілого життя, аби бути написаними», — так міркував Тхіть Ньят Хань (1926–2022), в’єтнамський дзен-буддистський чернець, автор низки книг із дзен-буддизму, один із найвпливовіших релігійних лідерів сучасности, духовний учитель Калпни, і ці його слова вона обрала за мотто до власних «Любовних листів…».
І саме любов є тим будівельним матеріалом, з якого створена ця книга: любов просвітлена і водночас пристрасна, самозаглиблена і водночас самопосвятна, спіритуальна і водночас дієва, — бо як інакше здійснить вона все оте триступеневе перетворення?
Любов — це…
…найважливіша річ у твоїм обмундируванні,
в якому ти рушаєш на війну.
(«Правдивий дух воїна»)
Як зазначає американська поетеса Алісія Віґер-Есперт, «буддистські заняття і практики надихають її [Калпну] стати кур’єром любови, цілителькою, священником, закоханою, яка знов і знов нагадує нам, що Любов — це клей, який склеює Всесвіт».
Калпна-Уява любить на шаленій відстані й попри шалену відстань і знає, що й там, по інший бік земної кулі, на берегах Дніпра, куди спрямовані всі її духовні сили, її любов розділена:
Одна лиш думка про того,
хто в серці живе молитвою,
за тисячі миль відчувається,
запалює просто галактики…
(«Тривожна валіза»)
І в ім’я любови вона навіть здатна піти на найвище самозречення: принести в офіру саму себе, відчинивши двері своєї домівки Війні (у подобі привида «із черевом роздутим»):
Зустріну Звіра я у сукні,
для тебе що її придбала (не одягнувши досі).
Зроблю йому гербату (розпити з ним у тиші),
зготую йому страву (що ти любив).
І прочитаю вірші (що їх тобі писала,
тобі і не відомі).
І спокушу його принадами своїми,
примушу пестити мене нестримно.
І дам меча, щоб він забив мене,
наситившись любовʼю, — тим позбавлю його спраги —
шукати свіжу кров.
Зроблю я все, тебе щоб захистити.
Зроблю я все, що він лише попросить,
натомість присягне нехай покинути твій дім
(Назавжди! Без повернення!), о Україно — Краю милий.
(«В захисті Тебе»)
Ця самопожертва бачиться ще вищою, якщо зважити на ментальність індійської жінки і згадати таке явище, відоме з історії Індії, зокрема періоду ісламсько-раджпутських війн, як джаугар — масове самоспалення жінок для уникнення ворожого полону, рабства чи зґвалтування (за прим. Володимира Тимчука до перекладу поезії «Дух України»).
Воїн ЗСУ і войовниця Будди
Володимир не випадково відтворює звернення «dear Ukraine» як «о Україно — Краю милий», іменуючи Україну в чоловічому роді. Книга, створена з любови, являє собою збалансований діалог жіночого та чоловічого начал, і перше, безумовно, належить авторці / ліричній героїні, а друге — Україні та її Захисникам, образ яких зазвичай фокусується у постаті єдиного Воїна, Солдата, Друга.
У передмові Калпна називає сама себе войовницею Будди. І справді — її Уява, збагачена завдяки довгому ланцюгу реінкарнацій, — войовнича. Зокрема в поезії «Та сама, зі своїм левом», теж зверненій до України, «Краю милого», вона являється в образі Дурґи, однієї з форм богині Деві — праматері богів в індуїзмі й винищувачки демонів, яка зображувалась десятирукою, усміхненою, верхи на леві, озброєною, з квіткою лотоса, під час виконання мудр (ритуальних жестів).
Вона тримає тризуб у руці, а в іншій —
квітку лотоса і сонях.
(…)
Вона з тобою нині вже очистить бойовища
і сонях покладе на домовину кожного солдата,
який офірував своє життя, щоб захистити честь твою.
Вона, обвита в жовто-синє, вже тут на поклик твій.
Листи — твої моли́тви — нині стали мантрами
й відлунюють по всій землі Сковороди.
(…)
Вона не зникне, поки ти не переможеш.
В останній битві проти зла вона з тобою поруч,
наприкінці як цього світу, так і іншого, коли той буде.
За плечима Калпни-Уяви — не одна війна, адже її рідна Індія століттями чинила опір загарбникам — перетривала і вторгнення Александра Македонського, і мусульманську навалу VI ст., а згодом нашестя Тамерлана, панування Великих Моголів, два століття колоніального підпорядкування Британській імперії — і зрештою таки виборола Незалежність (1947 року). До речі, предки Калпни Сінг-Чітніс належали до касти раджпутів, представники якої в мирний час були правителями, а під час війни бралися за зброю. Поширене серед раджпутів прізвище Singh (Сінг) має санскритське походження і означає «лев», а переносно — «герой, видатна людина». Усе це — в її генах, пам’яті, вдачі. Втім, у ранньому дитинстві війна увійшла в життя майбутньої поетеси й неопосередковано — то була Третя індо-пакистанська війна, коли п’ятирічна Калпна почула сирену повітряної тривоги:
Востаннє я чула сирену в пʼять років.
Не доївши обіду надворі, тарілку
залишила для місяця. Світло вимкнулось.
Індійські авіабази, всі одинадцять, бомбили.
Закутана в ковдру свою, я стояла сама.
І ніхто не спромігся сказати мені: почалася війна.
(«Війна, коли лише п’ять»)
Водночас, живучи в Америці, а отже, будучи вже наполовину американкою, Калпна глибоко пережила й війни, що їх вели в останні десятиліття США. Як зазначає Володимир Тимчук, «авторка ще до російсько-української війни досліджувала феномен війни в американській дійсності та його рецепцію різними верствами населення, осмислюючи В’єтнам, Ірак, Афганістан через безпосереднє спілкування з ветеранами» (прим. до перекладу поезії «Любові вірші до України»). А сама Калпна в передмові до збірки говорить і про особисту втрату, пережити яку їй допомогли «Любовні вірші…»: «Кожна поезія з цієї книги, офіри українській землі, принесла мені безмірне зцілення і допомогла впоратися з моєю власною втратою когось, хто двічі брав участь в Іракській війні. Який втілився в душах українських солдатів, готових принести своїй батьківщині найвищу жертву і радих обійняти кожного, хто на їхньому боці». І ще від часу праці над «Соняшниками» Калпна постійно на зв’язку з українськими воїнами, один з яких, полковник, філолог і поет, що підписує свої вірші псевдонімом Anatoliy Anatoliy, у своєму відгуку на її Love Letters… назвав цю книгу «всесвітом у листах».
Поруч із Захисником України Уява прагне бути не стільки Мірою — раджпутською принцесою, яка любила бога Крішну і писала для нього релігійні пісні, скільки раджпутською принцесою Мастані (1699–1740) — другою дружиною Баджі Рао І, пешви, правителя маратхів, поруч із яким вона воювала проти Великих Моголів. Лірична героїня звертається до коханого Воїна:
О Баджі Рао Київської Русі, це — ти
у сріблі, жовтому та синьому.
(«Синам Київської Русі»)
Завдяки метафізичному зв’язку з ним, Захисником, Калпна-Уява живе за українським часом:
Відколи сонце сходить
посеред ночі в Каліфорнії?
Добрий ранок, дорогий мій солдате!
Ти бачиш у ранковім небі Харкова,
як сходить місяць?
(«Той, хто любить»)
Заради нього сходить вона у пекло чужої війни:
Тож сумніви женімо геть
у тім, чому я тут і ким я є.
Я — на запрошення твоє.
В цім пеклі разом ми!
Шукаючи утрачений рай.
(«Утрачений рай»)
Ось вони, воїн ЗСУ і войовниця Будди, які ніколи в житті не зустрічались, а однак воюють пліч-о-пліч, хоч і різною зброєю:
Одне одному перше, ніж зброю узяти, вклонились.
Автомат у нього в руках для захисту нації.
Меч двосічний у неї в руках, аби розрубати ілюзію
і врятувати душі, поранені і заблукалі.
(«Воїни: підготовка до війни»)
Як і Ярославна з нашого «Слова о полку Ігоревім», героїня цих віршів, розлучена з коханим Воїном, звертається до вітрів:
Подібно до принцеси із доби минулої пісні співаю я,
що стеляться на дюнах у призахідному сонці, наче тіні,
вітрів питаю я, чи донесли мої листи тобі
на бойовища. І я не знаю точно,
чи мертва я, а чи живу в ці дні розлуки.
(«Шафранова любов»)
А в поезії «Круг вогню» Уява нагадує Брюнгільду, героїню германо-скандинавської мітології та епосу, валькірію, до якої пробився крізь вогняне коло її коханий, драконоборець Сіґурд-Зіґфрід (у подобі іншого, але це вже інша історія…).
Ніщо з живого навіть близько не змогло ввійти у круг
вогню, що я створила як покуту. Ні птах, ані гримучник,
ні звір, ані людина не спромоглися розірвати
той круг вогню, що запалила я.
Спромігся ти. Тож хто ти?
Чому ти тут? Чого від мене хочеш?
Ти не Господь, не ангел навіть.
Отож хто ти?..
Калпна — відкрита до впливів не лише інших культур, а й інших релігій. І бачить духовним своїм зором на боці воїнів ЗСУ і християнських святих:
Архистратиг — у камуфляжі нині, віддавши Богу плащ.
(«Новорічна ніч»)
Непереможні тут діти — щасливого всім Різдва
побажають і коржики для Миколая святого
спечуть, бо служить він в однострої,
десь там, де лінія фронту, вселившись у кожного воїна,
який у дарунок приносить омріяне — волю!
(«Дорога Вкраїно, Христа славімо!»)
Так і в поезії Дмитра Довбуша, автора високомистецької християнської лірики, Бог Саваот, вирушаючи на землю, щоб захистити Україну, вдягає «Свій піксельний камуфляж».
У дзеркалі перекладу
«Любовні листи до України від Уяви» — незвичайна книга-білінгва ще й тому, що поезії та переклади творилися не послідовно, з певною часовою дистанцією, а практично паралельно, майже водночас, і то в дуже стислі терміни. Як свідчить у вступному слові сама Калпна Сінг-Чітніс, співпраця з Володимиром Тимчуком тривала «протягом восьми тижнів, майже щодня по кілька годин у реальному часі» й була настільки інтенсивною, що по її завершенні «ми обоє вигоріли». І завдяки цій співтворчості високої напруги Калпна відкрила Володимира не лише як перекладача, не лише як людину і військового, а й як оригінального поета: «Володимир Тимчук — надзвичайно чутливий, шалено патріотичний, безнадійно романтичний і глибоко компетентний український поет, чия серцевина — така сама яскрава і ніжна, як і білий м’якуш кокосового горіха, омитий у солодкій ароматній воді, схований під шаром його грубих волокон і затвердлої шкаралупи. Це відкриття ще раз переконало мене, що ніхто не зміг би зрозуміти мою поезію краще за нього, щоб перекласти її рідною мовою».
Тож у творчому тандемі Калпни і Володимира спрацював «категоричний імператив» поетичного перекладу: перекладач поезії і сам має бути поетом. Завдяки цьому «Любовні листи до України від Уяви» і відбулись як мистецьке явище. І, безумовно, збагатили обох своїх співтворців, відкривши їм глибини мови, ментальности і культури одне одного. А завдяки тому, що під час співтворення поетеса і перекладач горіли тим самим вогнем, прагнули висловити — кожен своєю мовою — любов до України і віру в її Перемогу, переклад подвоїв духовну силу цих віршів — і листи Уяви отримали у формі своїх українських версій гідні відповіді, такі самі пристрасні й дієві, як і вони самі. Адже саме відповідь — хай би в якій формі вона була дана — це саме те, заради чого пишеться будь-який лист.
Насамкінець — лише одне спостереження суто віршознавчого плану. Книга Калпни написана верлібром, який абсолютно домінує в сучасній американській поезії, натомість поезія українська й досі, на щастя, міцно закорінена в рідну класичну (силабо-тонічну) традицію. Аби звузити цю прірву, перекладач досить часто ритмізує вільний вірш, і тоді в його перекладах зринає, переважно в різностопових конфігураціях, силабо-тонічний розмір — то ямб, то хорей, то амфібрахій — або й тонічний, як-от триіктовий дольник (павзник) на амфібрахічній основі в цьому фрагменті з поезії «Тривожна валіза»:
Коли вже ніщо не в поміч,
любов є справжнім бальзамом.
Зігріє вона, заспокоїть,
наситить і убезпечить,
зупинить вона божевілля
і стримає від шаленства.
А ось і ямб (7–8-стоповий):
Любові не шукаєш ти — вона тебе знайшла.
Заплющені у неї очі — хай — тебе вона впізнала.
(«Правдивий дух воїна»)
Англійський поет індійського походження Йоґеш Пател порівняв вірші Калпни з ритмічним маршем любови, і така ритмізація її верлібрів у перекладі робить це порівняння ще правомірнішим.
03.06.2024Довідка:
Про авторку: Калпна Сінг-Чітніс — американська поетеса, кінорежисерка, актриса та видавець індійського походження. Народилася в Індії, у місті Ґая (штат Бігар на північному сході країни), 1994 року іммігрувала до США. Авторка шістьох поетичних збірок, англійською мовою та мовою гінді. Отримала ступінь з кінорежисури у Нью-Йоркському інституті кіномистецтва, працює незалежним режисером у Голлівуді. У її кінодоробку — повнометражний художній фільм Goodbye My Friend («Прощай, мій друже», 2011), у якому вона виступила сценаристкою, режисеркою та виконавицею головної жіночої ролі, низка короткометражних фільмів за її поетичними творами. Її вірші перекладені 21-ю мовою, книги та фільми відзначені нагородами. Була головною редакторкою журналу Life and Legends («Життя і легенди»). Викладала політологію, є членкинею Асоціації Об’єднаних Націй у США. У листопаді 2020 року створила приватне видавництво River Paw Press (Paw, англ. «лапа», в назві — у пам’ять про улюбленця її родини, песика Троя), де видала низку поетичних антологій, і зокрема 2022 року двомовну — українсько-англійську — антологію Sunflowers: Ukrainian Poetry on War, Resistance, Hope and Peace («Соняшники: Українська поезія про війну, опір, надію та мир»). Засновниця і головна редакторка «Часопису Уяви» / Uyava Chronicle — тримовного онлайн-журналу української поезії (у перекладі англійською та гінді). У лютому 2024 року поезії з її збірки Bare Soul / «Оголена душа» доставила на південний полюс Місяця спільна місячна місія NASA-SpaceX-Intuitive-Machine.
Про перекладача: Володимир Тимчук — український письменник, перекладач, підполковник ЗСУ, учасник ООС. Кандидат технічних наук, викладає в Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Народився 1979 року на Закарпатті. Автор поетичних збірок «Весняні коловороти» (2009), «Вогнити! Вижити! Перемогти!» (2016), «Ангельським чином» (2019), «Азовом… Зіскрижалені» (2020), «З Гетьманщини безмежжя» (2021), «Між космосом і петриківкою» (2024) та ін., поем «Гуцульське повстаннє» та «Донецький аеропорт» (обидві — 2014), збірки поетичних перекладів «У плині тлумацтва і розмаїття» (2017), збірки новел «Словодієм» (2014), інших книг. Упорядник українсько-французької антології «In principio erat Verbum. Україна: Поезія часу війни» (2024). Лавреат премії ім. Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва (2016), Обласної премії в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури ім. Маркіяна Шашкевича в номінації «Поезія» (2020), окремої відзнаки літературно-наукового конкурсу імені Воляників-Швабінських (2021).
