Для українського сприйняття кримські татари досі далекі й оповиті міфами, стереотипами та кліше. Упередження плекала і підживлювала українська історична романістика радянської доби.

Тема роману охопила проблематику, що висить у повітрі цього єдиного світу із його сучасним віртуальним закляттям, ба більше –  волею авторки твір подає приклад, як можна (і треба) долати цю  всеохопну облуду.

Був би цей роман шедевром, якби просто залишився історією про те, наскільки лякає старшу людину (те, що зветься ближче до вічності, ніж до життя) слабо контрольована жорстока енергія юності?

Переклади з польської мені потрібні для того, щоб я сама для себе могла зрозуміти: ким я є, звідки походжу. І мою Галичину не можна зрозуміти без польського, єврейського й австрійського контексту.

Уся цінність Франсуази Саґан – у змалюванні міжлюдських взаємин: любовних трикутників, квадратів, трапецій, у віртуозному володінні словом, легкій, невимушеній мові, яка несе на своїх хвилях.

Повернутися до реалістичного роману? Того читати не збираюся. Щоб я знову полюбив роман як жанр, маю повірити що це не умовна форма, а щось більше

Шульц знав, що мистецтво, яке не обманює, мусить усвідомлювати свою штучність. Знав, що панорами другої осені зроблені з картону, а батькові птахи – з тирси.

 Чиєю сферою відповідальності є ці авторки та автори? Ті, які провалились у щілини між великими національними оповідями? Вони, як мінімум, потребують нового відчитування.

Чи може діаспора заступити дипкорпус? Чому українці програють росіянам у справі перекладів за кордоном? Росіянам простіше, бо всюди є русистика, відповідно немає проблем із перекладами. А з українською літературою у багатьох країнах це все просто починається із нуля.

Наголос на іронії перебільшений,  варто говорити про екзистенційні проблеми, про те, що є надто людським за будь-яких умов: пошук гармонії і розмаїті дисбаланси, потяг до краси, меркантильні інтереси понад усе, життя як несправедливість і життя як дар…