Вона може говорити голосом вбутого в життя часу, голосом, що вміє сказати про великий масштаб великих актів дії – терпіння, болю, співчуття. Коли вони не просто одиничні, приватні, а утворюють великий наратив історії, у якій ми усі живемо.
Розказані історії міняють світ залежно від того, хто їх розказує. Ну от, про відносність правди і тріумф правдоподібності нам розказує колишній наркоман і теперішній алкоголік, який посутньо не годен відрізнити марення від дійсності.
Стайнбеків успіх – залишатися при землі, бути біля людини, дуже близько до неї, чути її подих, вловлювати порухи – ті, що йдуть з глибини її єства, разом із нею засинати, прокидатися, боротися і – хай марно – сподіватися.
У світах, які ці канадські письменниці ладнають, закохуються, щоб стало краще, точніше: щоб люди отримали можливість зцілитися. Тільки покращення не означає припинення хвороби. Любов тут – коротка ремісія самознищення.
Цю галерю-книгарню-кавярню-камерний концертний зал створювали ніби всупереч усім рекомендаціям щодо бізнесу, планування і стартапів як офлайнове місце, де люди відривалися б від гаджетів, спілкувалися одне з одним, вибирали книжки, творили, насолоджувалися життям.
Такі книжки можна охарактеризувати словосполукою «висока полиця». Читач свідомо має бути готовий до саморозкриття власних латентних можливостей само(в)пізнання через самозаглиблення.
