У мистецтва є функція фіксації та архівації цивілізаційного досвіду. Хочеться, щоби міфи, меми, які народжуються в сучасній українській культурі, фіксувалися, друкувалися, щоби вони не розвіялися.

Не думаю, що велика всеосяжна істота творця дуже опікується ритуалами. Й оскільки я не знаю і не можу знати, що і хто стоїть за цією завісою, я не готова звертатися до нього з великої літери. Та мені цікаво говорити з ним. Можливо, це моя розмова із собою.

Хто ти є? Шлях, що його проходить персонаж «Мондегріна» — збирання самого себе, як у християнській молитві: «Боже, збери мене в собі самому і скріпи». Роман — у певному сенсі розширена метафора цієї молитви.

Яка мотивація і мета написання літературних творів за безлімітного доступу до будь-якої інформації? Чи варто відкидати традицію? Як збагачує іншість, що довкола?

Героїня «У шафі» кілька разів намагається сказати, що вона живе у шафі, але людина, якій вона це говорить, думає, що це один із районів міста Брно, і не розуміє всієї глибини ситуації.

У кінці двохтисячних ми зрозуміли, що ніхто, окрім нас, не боротиметься за поетів, бо ніхто не зрозуміє поезію так, як ми: її структуру, контекст, сюжет.

Ооді – це квінтесенція бібліотечної доступності і мультифункціональності. Бібліотека у Фінляндії відграє важливу роль як відкритий, безкоштовний і легкодоступний сервіс для всього суспільства.

Найголовніше повторюється: у різних національних культурах Природа приводить на світ тих, хто скаже про неї, навколишній світ та людину сутнісне слово.

Поет, без якого важко говорити про українську таборову поезію, про її виформування, про свободу, яка творилася словами у темних, важких казематах, холодних карцерах.

Галина Петросаняк відкриває для себе внутрішні авторські ритми, розширює горизонти силаботоніки, експериментує у межах традиційного, «реставрує» звучання справжньої поезії.