Поет, без якого важко говорити про українську таборову поезію, про її виформування, про свободу, яка творилася словами у темних, важких казематах, холодних карцерах.
Галина Петросаняк відкриває для себе внутрішні авторські ритми, розширює горизонти силаботоніки, експериментує у межах традиційного, «реставрує» звучання справжньої поезії.
Хіба можливо проводити фестиваль цілий місяць щодня влітку? Але у Львові його влаштовують уже п’ятий рік поспіль і тішаться інтелектуальним спілкуванням із гостями.
Румунський письменник Мірча Кертерєску був декілька разів фаворитом на здобуття Нобелівської премії з літератури, і є шанс, що в наступних роках він таки отримає цю відзнаку.
Нам дуже бракує такого типу письма, де розкривався би не тільки посттравматичний синдром військових, а й високохудожньо прописувалася би тема їхньої пасіонарності та волюнтаризму, які мають місце, але практично не проговорюються.
Сучасна поезія постає складним цілим із музикою, театром, відеозображенням, особливими формами рецитації і друкарського виконання, де авторське слово – тільки частина висловленої думки, що слугує поштовхом для думок читачів.
Описи сексу з-під пера Гаськи Шиян досі таки найкращі в українському письменстві. Письменниця зображає секс не як один зі способів спілкування людини людиною, а як один зі способів спілкування людини з Богом.
Книжка оповідань «Пірат несходжених морів» – про час, коли провалля Першої світової війни вже позаду, а Другої – ще попереду. Час, в який багато мрій і всі вони здійснюються. Але чи був той час?
