Про кого і для кого пишуть чеські й словацькі прозаїки?

Ірина Забіяка

Підбираючи учасників фестивалю« Місяць авторських читань», організатори, безперечно, озираються за новими іменами, які заявили про себе останніми роками, а також представляють тих, хто вже певний час активно діє на літературному полі. Отже, проглянувши палітру цих імен, стилів, текстів, можна скласти уявлення про те, що діється за нашим західним літературним парканом. Гортаючи перелік цьогорічних учасників, подумалося, що в цих різних і напозір неоднорідних творах і авторах можна знайти багато спільного. Це спільне найвиразніше формулюється при відповіді на питання, винесене у заголовок статті – про кого, власне, ці тексти? І чи помітний у них той потенційний читач, якого творить у своїй увазі письменник, видаючи книгу?

Тереза Семотамова та її роман «У шафі» (2018) розповідають про покоління 30+. Головна героїня роману – загалом багато в чому автобіографічного – живе у шафі у внутрішньому дворику серед багатоповерхівок Праги. Після повернення з-за кордону, далекої-близької Німеччини, жінці немає, де жити, хоча в різних епізодах, на який розбитий текст, бачимо і її родину, і друзів, і численних знайомих, в яких можна було б попросити про допомогу. От тільки героїня просити не хоче чи не може, носить у собі свій великий і страшний секрет і наважується лише на дуже поверхневі розмови, паралельно глибоко рефлектуючи свої стани і переживання. Текст щільно зосереджений на ній, здається, що світ обертається навколо неї та її трагічного минулого, з яким вона намагається впоратися, зачинившись від усіх у символічній шафі. Роману не бракує їдкого гумору, іронії та самоіронії, мовних ігрових зворотів, алюзій, цитацій. Він був номінований на престижну премію Magnesia Litera та вже перекладений німецькою мовою. Це другий роман авторки (перший написаний у співавторстві), яка також перекладає, пише п’єси, займає активну громадську позицію.

«Мило немило» (2018) – дебютна книга вже не юного автора Міло Янача. За словами автора, книгу писати він не планував. Просто працював у корчмі і записував історії, які там чув, бачив чи проживав, на своїй сторінці у фейсбуці. Нічого дивного, адже корчма – це «живе серце кожного словацького містечка». Історії збирали лайки, і врешті до Янача звернулося видавництво із пропозицією видати їх окремою книжкою. Тепер у рецензіях його називають Буковськи з Гельніце – того маленького містечка на сході Словаччини, де відбувається дія більшості пригод. Історії написані від першої особи, мають фрагментарний, не зовсім упорядкований характер, сповнені гумору та комічності. Серед тем – алкоголь, наркотики і що трапляється, якщо їх стає забагато. Рецензенти через це згадують не лише чеських Гашека чи Грабала, а й російського Вєнєдікта Єрофєєва та його «Москву-Пєтушкі». Хоча автор наполягає – його історії майже всі списані з реального життя, але й літературних попередників у них уже чимало. Тож оповіді про загублених і розчарованих, демотивованих і стьобних персонажів набувають понадчасового характеру, розважаючи повчають / повчаючи розважають.

Досить радикально вирізняється на тлі інших авторів, запрошених до участі у львівській частині МАЧ, Мілош Долежал, поет, редактор радіо та публіцист. Відомий низкою своїх книг, останні з них: «Їзда на склі по зассяному схилі» (2017), «Хресний колодязь» (2018), «Чурда з Глини» (2019). По-перше, його книг здебільшого біографічні, розповідають про місця і людей, не тотожних автору, життя яких він не проживав і для творення яких послуговувався документальними джерелами, а не власним досвідом чи вигадкою. По-друге, навіть історії, закорінені у авторські спогади, віддалені від нас у часі – наприклад, перша зі згаданих книг має підзаголовок «великі і малі зламки із містечка 70-х і 80-х років у Чехословацькій соціалістичній республіці». У цьому циклі мініатюр, нотаток, трагікомічних історій автор розповідає недалеку історію свого рідного краю Височини. Знову фрагментарна форма оповіді намагається відтворити для сучасного читача абсурдний світ нормалізації, повний гротесків і банальностей. «Хресний колодязь» розповідає про місце, через яке проходить старий паломницький шлях. Із ним пов’язують також ім’я католицького священика Йозефа Тоуфара, який робив дива і став однією з перших жертв комуністичного режиму в Чехії. Особиста історія з елементами осмислення минулого. Такі ж особисті документальні історії, але персонажів, яких розглядають у чеській історії як негативних (зрадники і агенти гестапо), складають останню книгу автора. Мозаїчність у погляді на тему минулого, ворушіння старих і ще не закритих гештальтів, зв'язок із рідним краєм і його героями та антигероями – такі риси можна назвати основними для творчості Долежала.

Уривчастість, різножанровість і гротескність притаманні й наступному автору – Томашеві Гучко та його першому і поки що єдиному роману «Шакона» (2018), тобто музична форма, що походить від назви латиноамериканського танцю. Із музичною традицією текст поєднують й імена двох друзів – головних персонажів, Йоганн Себастьян та Людвіг ван. Гроші на життя вони заробляють тим, що пишуть музику до порнофільмів, зокрема Йоганн готується написати свій шедевр у стилі шакона під назвою Pain Palace: I love it when it hurts, який буде супроводжувати епічний садо-мазофільм. Головна його життєва проблема, однак, полягає в тому, що після 307 (!) років спільного подружнього життя від нього пішла дружина, а сам він відчуває, що старіє:

Вдома він поглянув на себе в дзеркало. Кола під очима, біла перука, повна жовтих плям, жовтих, як пучки пальців курця, але загалом йому ніхто не давав триста тридцяти. Він виглядав молодо. І досі люди не вірять, що йому більше ста п’ятдесяти. Чим молодший він на вигляд, тим старшим почувається.

Гротескно, абсурдно? Хто він, Йоганн Себастьян? Автор каже, що втілив у персонажі багато особистого досвіду, підсиливши його, доповнивши короткими вставними фрагментами, поетичними і прозовими. Мішанина, в якій хочеться загубитися, не шукаючи відповіді на жодні із численних запитань.

Занепад і чорний гумор характеризують збірку оповідань Вацлава Костеланського «Віртуоз» (2018). Ні в чому не можна бути впевненим, ні на що не можна спертися, світ обертається навколо тебе, а ти навколо світу. Таке враження створює ця книга. Критики протиставляють її більшості літератури, яка зосереджується на внутрішньому я персонажів, і кажуть, що вона акцентує увагу на світі навколо, чим повертає літературу до неї ж самої. Ще одна збірка «Інцидент» (2014) базується на алюзіях, паралелях, парафразах, і повниться авторською іронією та самоіронією. Протагоністи його творів – з найнижчих верств суспільства, і в їхній присутності читачі опиняються в іншому, маргінальному світі.

Вацлав Костеланський видав уже довгу низку більшою чи меншою мірою дивних оповідань. Дивних у кращому значенні цього слова. Цей молодий словацький автор не боїться експериментувати, багато його коротких текстів блукають десь на межі сну, галюцинації, абсурдності та вільного потоку асоціацій.

Маґдалена Платцова пише прозу, драматичні твори, твори для дітей, публіцистику, перекладає, грає в театрі. Жила в Чехії, США, Франції. Минулого року в неї вийшла сьома книжка «Інший бік тиші». Це роман-у-романі, адже головний персонаж однієї з частин пише роман, який є частиною другою. Він – колишній чеський журналіст, який зараз живе із родиною у Франції, де дружина має хорошу роботу, а він сидить у декреті. Героїня його роману – жінка, сенс чи прокляття життя якої полягає у тому, що скрізь, куди потрапляє її родина у зв’язку з робочими переїздами чоловіка, вона має облаштовувати новий дім. Який однак знову і знову виявляється нетривалим і непостійним. Частини роману Платцової ніби відзеркалюють, примножують одна одну, розглядаючи проблему з різних точок зору. Цьому сприяє і сюжетна фрагментарність. Герой роману і героїня роману-в-романі опиняються в іншій країні, за нових для себе обставин і те, що вони шукають, – це вони самі. Роман намагається показати кризові для сучасної людини стани – самотності, нездатності до спілкування, відсутності дому і самоідентифікації. Хоча образи основних персонажів прописані досить розмито, але основні мотиви проглядаються від початку і до кінця, послідовно і навіть гіпертрофовано, аби нікому не вдалося уникнути відчуття, важливого для письменниці.

Із міжкультурним середовищем працює також Александра Салмела, яка народилася в Братиславі, навчалася в Празі на фінській філології, звідки поїхала жити у Фінляндію. Вони пише оповідання, казки і драматичні твори. Популярністю користується її перший роман «27, або Смерть зробить вам знаменитим» (2010), написаний фінською мовою. За нього вона отримала кілька нагород у Фінляндії. Останній роман «Антигерой» (2017) розповідає про цинізм і надію у світі, який гине, він тематично продовжує перший роман, але в набагато темніших кольорах. У книзі протиставлено Велику Матінку Природу та глобальний капіталізм, із яким бореться антигерой. Те, що вже почало відбудуватися поряд із нами, але на що ми, можливо, не звертаємо ще достатньої уваги. Утопічний і антиутопічний світ, який нагадує Орвелла.

Як бачимо, у прозовій палітрі цьогорічної чесько-словацької лінії МАЧ є кілька спільних рис, пов'язаних насамперед характером основних персонажів. Найчастіше оповідь ведеться від першої особи і має автобіографічні елементи, вона створена на основі реального авторського досвіду. Література у такий спосіб тяжіє до публіцистичності, відображення сучасного стану суспільства. Чи точніше суспільств – адже далеко не завжди ідеться про чехо-словацьке середовище. У текстах намішані різні субкультури та різні культури, вони часто мають фрагментарний, уривчастий характер, і говорити про сюжет можна доволі умовно. Все це прикривається самоіронією та гумором, які однак створюють враження розпачу, розчарування і відмови шукати рішення для ситуацій, у яких опинилися персонажі. Вони живуть у якомусь новому, непізнаному і небезпечному світі, правила гри в якому невідомі. Вони шукають, але принаймні на сторінках книг не знаходять себе, лише фіксуючи певне враження і певний стан. Прикметно також, що персонажі – а може, й самі автори текстів? – до такої міри занурені у власні рефлексії щодо себе і світу, що інші люди, персонажі та читачі, їх доволі мало цікавлять. На диво, читачів реальних такі тексти не лишають байдужими. Можливо, тому що ми впізнаємо у таких антигероях себе? Відповідь будемо шукати протягом липня на вечорах МАЧ.

P.S. Липень у Львові ряснітиме літературними подіями. Брно – Острава – Кошице – Вроцлав – Львів, 62 автори і авторки, тисячі кілометрів і сотні годин живої літератури. Від 5 липня і аж до 4 серпня МАЧ запрошує львів’ян у «центральноєвропейське кафе» у галереї сценографії та на великій сцені Театру Лесі (вул. Городоцька, 36). П’ятий, пів ювілейний МАЧ у Львові буде щедрий на несподіванки: нова локація, нові голоси, якісніші трансляції, теле- та радіоефіри, і головне – безпосередня присутність найважливіших голосів тут і зараз.

Програма Місяця авторських читань у Львові 2019:

5.07. – 4.08.

щодня о 18:30 та 20:00 // вхід вільний

5.07 Оксана Забужко (UA)

Адріан Чорояну (RO)

6.07 Тарас Прохасько (UA)

Думітру Круду (RO)

7.07 Тереза Семотамова (CZ)

Каталін Доріан Флореску (RO)

8.07 Богдан-Олег Горобчук (UA)

Андрей Доша (RO)

9.07 Павел Колмачка (CZ)