Був би цей роман шедевром, якби просто залишився історією про те, наскільки лякає старшу людину (те, що зветься ближче до вічності, ніж до життя) слабо контрольована жорстока енергія юності?

Переклади з польської мені потрібні для того, щоб я сама для себе могла зрозуміти: ким я є, звідки походжу. І мою Галичину не можна зрозуміти без польського, єврейського й австрійського контексту.

Уся цінність Франсуази Саґан – у змалюванні міжлюдських взаємин: любовних трикутників, квадратів, трапецій, у віртуозному володінні словом, легкій, невимушеній мові, яка несе на своїх хвилях.

Повернутися до реалістичного роману? Того читати не збираюся. Щоб я знову полюбив роман як жанр, маю повірити що це не умовна форма, а щось більше

Шульц знав, що мистецтво, яке не обманює, мусить усвідомлювати свою штучність. Знав, що панорами другої осені зроблені з картону, а батькові птахи – з тирси.

 Чиєю сферою відповідальності є ці авторки та автори? Ті, які провалились у щілини між великими національними оповідями? Вони, як мінімум, потребують нового відчитування.

Чи може діаспора заступити дипкорпус? Чому українці програють росіянам у справі перекладів за кордоном? Росіянам простіше, бо всюди є русистика, відповідно немає проблем із перекладами. А з українською літературою у багатьох країнах це все просто починається із нуля.

Наголос на іронії перебільшений,  варто говорити про екзистенційні проблеми, про те, що є надто людським за будь-яких умов: пошук гармонії і розмаїті дисбаланси, потяг до краси, меркантильні інтереси понад усе, життя як несправедливість і життя як дар…

Кожна мова має свої конотації, кожна культура – свої асоціації, своє (під)свідоме, можливо, навіть неусвідомлюване читачем і не завжди вловлюване перекладачем… Передати всі значення, алюзії, тіні смислів – завдання, яке можна вважати неможливою місією. Але це не означає, що цього не треба прагнути.

Якби можна було уявити це місто на звук, то воно б звучало шумом індійського сітару, човганням людських ніг, схриплими голосами людей і тихими молитвами. Весь цей музичний меланж мав би доповнювати химерний оркестр – каркання чорних ворон та гучні удари клавіш роялю.