Борхес – Тесей двадцятого сторіччя, майстер інтерпретації, який давньому мітові надав нового звучання. До збірки ввійшло сім лекцій, прочитаних в буеносайреському театрі «Колізей» у травні – червні 1977 року.

 Його архів, у якому є  листування з Томасом Манном, Марі Бонапарт, Мартином Бубером та іншими відомими людьми,  зберігається в Бібібліотеці конгресу США. Його книжка про знаменитого пацієнта   виходить у світ 1972 року й називається «Життя і вмирання Зиґмунда Фройда». 

 Якщо вам бракує галереї середньостатистичних обивателів затхлої радянської провінції чи зграї підлітків депресивних років початків незалежности – Чех запрошує відвідати його район.

Бічер-Стоу– прихильниця еволюції, та якщо інакше ніяк, тоді революції. Вона змальовує обидва шляхи, один – бунту, другий – смирення. «Хатина дядька Тома» реаґує на виклики часу. Найпотужніші тексти світового письменства завше критикували свій час, випереджали громадську думку, формували її.

На сцені з’являються актори та читають уривки семи творів. Хоча ні, не читають, а показують міні-вистави. Шанобливе ставлення та любов до літератури робить цю подію такою урочистою, нагадуючи, що на першому плані завжди має бути слово.

Репортаж «Останні українці Польщі» – про українців, виселених на захід і північ Польщі у 1940-х роках (в рамках акції «Вісла»). Автор спілкувався з тими, хто особисто пережив депортацію, та з їхніми дітьми й онуками – дізнавався про деталі виселення, про дитинство на чужині, про те, що болить людям, які виросли вже у Польщі, але при цьому почуваються українцями.

Схожих текстів суттєво бракує в українській сучасній літературі. То ж досвід Грузії є вкрай актуальним та важливим, бо маємо дуже багато спільних травм минулого та нинішнього. Через абсолютну драму людства автор показує, що війна таки інколи вчить нас любити.

Прагнення зберегти власний голос, не підлаштовуватися під усілякі тренди спричинилося до того, що стилістика і реалії його текстів перебувають десь немовби поза часом

Байкаря Маркеса не варто недооцінювати. У цій книжці фігурує не лише Колумбія, а й інші країни й частини світу, здебільшого Європа й США. Чимось «Скандал сторіччя» нагадує «Декамерон». Насправді ж це ніякий не роман, а тексти для газет та журналів – атож, саме тексти, у яких вимальовуються контури магічного реалізму.

Письмо Унамуно живиться любовʼю до цього життя, воно виростає з повільного, але глибокого усвідомлення живильних імпульсів землі, яка дає силу людині та водночас відбирає її. І цей коловорот людського існування стає предметом роздумувань автора.