Байкаря Маркеса не варто недооцінювати. У цій книжці фігурує не лише Колумбія, а й інші країни й частини світу, здебільшого Європа й США. Чимось «Скандал сторіччя» нагадує «Декамерон». Насправді ж це ніякий не роман, а тексти для газет та журналів – атож, саме тексти, у яких вимальовуються контури магічного реалізму.

Письмо Унамуно живиться любовʼю до цього життя, воно виростає з повільного, але глибокого усвідомлення живильних імпульсів землі, яка дає силу людині та водночас відбирає її. І цей коловорот людського існування стає предметом роздумувань автора.

У багатьох творах Ельчін Сафарлі використовує гендерну наративну гру – він-чоловік розповідає (себе) як вона-жінка. Ба більше, розповідає так, що навіть до найменших дрібниць ти починаєш вірити у все сказане і відчуте.

Поезієзнавчі тексти як мерехтливі вогники довкола «Буття і часу» та «Істини і методу». Увага філософів до поезії, спроби тлумачити її, мандрівка в естетику та поетику вірша – винятково німецький феномен. Нічого такого в інших культурах і в інші епохи.

Поезія Антонича – планета, мікроуніверсум – бентежний, наскільки це властивість поезії, і відкритий, наскільки її мова зрозуміла і збагненна, доступна для сприйняття. Планета Антоничевої поезії покоїться на двох китах – мандрівці і метаморфозі.

Цю книжку можна пробути як одну довжелезну мандрівку, подорож до себе. Ці соковиті, часом поетично-пісенні речення, ці несподівані асоціації, сюжети, що дивним чином переплітаються, поєднуються в якусь осінню колористичну мозаїку.

«Cвідома розумна маніпуляція, що формує звички й переконання великої кількості людей — важливий елемент демократичного суспільства. Ті, хто керує цим суспільним механізмом, утворюють невидимий уряд, який і є справжньою рушійною силою демократичної спільноти», — Едвард Бернайс.

«Дар Гумбольдта» – декларація творчої співпраці, повернення боргів і гімн мистецтву. Гумор, іронія, пошук відповідей на одвічні питання, центральне з яких – життя і смерти, любов до життя, відчування драматичної комічности ситуацій і диспозицій, з яких воно зіткане, – така візитка американця Сола Беллоу.

Медіа-фейки — це ті ж маніпулятивні технології, які використовували й перед Другою світовою війною та перед війною на Балканах — коли одна сильна група людей поширює жахливі новини, аби зманіпулювати не такою стійкою та впевненою групою людей.

Можна і треба говорити про виразну тенденційність інтерпретаційних ходів Веннера, але він робить це так, що у читача постає питання за питанням, цей каскад зумовлений цікавим поворотом думок автора. Те ж стосується і його роздумувань, заходів углиб японської чи грецької культур та історії самураїв чи Спарти.