Єва Райська

Схожих текстів суттєво бракує в українській сучасній літературі. То ж досвід Грузії є вкрай актуальним та важливим, бо маємо дуже багато спільних травм минулого та нинішнього. Через абсолютну драму людства автор показує, що війна таки інколи вчить нас любити.
Інфантильність: нас приваблює те, що видається гарнішим, яскравішим, новішим. А коли вникаємо у сенси, розуміємо: не наше
23.10.19 | | Дискурси
Яка мотивація і мета написання літературних творів за безлімітного доступу до будь-якої інформації? Чи варто відкидати традицію? Як збагачує іншість, що довкола?
15.08.19 | Львів | Штука
Але навіщо нам слова? Коли виразна візуалізація спектаклю максимально достовірно відкриває  сенси та коди, заховані у найменшому жесті акторів, у прихованому змісті, рації  спільної життєвої комедії, котра аж ніяк  не закінчується із фінальним акордом вистави на сцені.
Глядач перебуває у безкінечному live, напружуючи слух та зір, стежачи за рухами та мовою акторів. Ти наче увесь час намагаєшся вловити сенс твору Керрола, але як тільки, здається, схоплюєш – одразу втрачаєш. І так до безкінечності.
21.02.19 | Львів | Штука
Наприкінці грудня шульцівське місто на Галичині перетворилось на майданчик музики вільних та незалежних. Музики без кордонів і шаблонів, котра стирає між публікою будь-які уявні мури.
Республіка празників закінчується, коли більше нема до кого поїхати на Різдво, щоб у постійній біганині помовчати і повернутись до себе
09.01.19 | | Дискурси
Якби можна було уявити це місто на звук, то воно б звучало шумом індійського сітару, човганням людських ніг, схриплими голосами людей і тихими молитвами. Весь цей музичний меланж мав би доповнювати химерний оркестр – каркання чорних ворон та гучні удари клавіш роялю.      
Чи існує театр за межами театру? Де його тонка площина, кордон, що розмежовує глядача та актора?
Я ніколи не знаю, що такого влучного відповісти, коли мене запитують: «Ну і коли ти нарешті виїдеш звідси?».
25.09.18 | Дрогобич |