«Кохання – це форма божественного спʼяніння, яку може спробувати кожен із нас». Як і читання...

Щоб зрозуміти тоталітаризм без політологічного бекґраунду, іноді достатньо лишень зазирнути на кухню пересічних жителів цих країн, придивитись уважніше до відсутності свіжих фруктів, комфорту, особистого простору.

У Румунії зараз добрі часи для мистецтва, є багато фестивалів, поетичні журнали, читання збирають чимало слухачів, молодь намагається поєднувати літературу, перформенси, діджейську діяльність, візуальне мистецтво, шоу, музику і відео. Загалом бути поетом дуже модно.

Прибрати патріархальні установки з жіночих голів — найскладніше завдання. З постколоніальної теорії ми можемо виснувати, що жінка бачить себе в дзеркалі такою, якою її сконструювали. Її визначають інші.

Жіноча література – це таки завжди апофатичне. Коли я писала монографію, говорила про те, що жіноче — це не-чоловіче, не-централізоване, не-підтримуване, не-інституціалізоване. А тепер я думаю що це — нещасливе. Я не можу знайти в жіночих текстах щастя.

Торґні Ліндґрен – прозаїк складний, тонкий і дуже глибокий. І ця його книжка, як й інші, написана про таємниці, які несила забути, як би не хотів. І про те, що благодать і зцілення можливі тоді, коли відходиш від базового рецепту. Герою «Пьольси» насправді от-от буде сто років. І він все добре пам’ятає. Особливо те, чого ніколи не було.

Фітцджеральд – чуйний, проникливий, делікатний, тендітний, крихкий, вразливий, при цьому аж ніяк не далекий від життя, він не у вежі зі слонової кістки і не творить мистецтво для мистецтва, він – у вирі своєї доби. Все його мистецтво – для читача. 

Зудар двох полярностей, коли мовоформа сакралізованого приходить у секулярний сучасний світ: тут зміщуються світи предметностей, як у прадавніх казках, які корінням сягають часів, коли люди вірили, що блискавка запліднює землю, ― це можливість поезії.

Кирило-Мефодіївське братство ‒ зародок української політичної програми, головну думку якої братчики сформулювали в романтичному дусі: воскресне Україна, саме вона, як той камінь, що його відкинули будівничі, буде наріжним каменем у зміненій конфігурації світу.

Femina ludens виживає суто завдяки грі. Але ігри, у які вона грає, часто цинічні та жорстокі, дикі. Чимало з нас з’їли свої серця. І ми йшли далі, та деколи говорили, що наші серця стають усе меншими — а це прямий шлях до смерті, адже як без серця можна жити?