Розмова заходить про нью-йоркську погоду. Коли Патті Сміт розповідає про сонячні дні, хочеться подумки прогулюватися місцями, де вона блукала 60 років тому. Про які вона згадувала в своїй книзі «Просто діти». Хочеться зазирнути до книгарні «Strand and Scribner’s» на Мангеттені, де вона працювала, повернути на Холл-стрит та Клінтон-стрит, чекати на зустріч з Ворголом десь біля «Фабрики» чи «Max’s Kansas City», або попрямувати до Кенсінгтонських садів.

Це той випадок, коли поезія ступає на непросту стезю нонконформізму. Частково місія поезії полягає саме у тому, аби відшукати певні межі, й порушити їх. А потім – ще раз, і ще, аж доки межі розсунуться настільки, що стане видно обрій.

Яґелло не вдається до повного занурення в думки самогубиці, не показує всіх деталей і переживань, однак впродовж всієї книги вона натякає, що завжди є дещо, що може врятувати в таких критичних ситуаціях, і це – розмова. Вона не завжди повинна бути довгою чи бурхливою, іноді просто достатньо наважитись сказати перше слово і бути почутим.

Книжка відкрила для європейського читача обшир мексиканської «прози про насилля», що зараз її зауважиш в будь-яких визначних літературних рейтингах. Англійський варіант звався «Вглиб кролячої нори», прозоро натякнувши на повабно-безжальний абсурд Керролових «білих кроликів».

Оглядач бачить те, що становить основу образотворення того чи іншого мистця й знаходить потрібні акценти. Так висновується барвиста мозаїка смислів і сенсів, творячи узагальнену картину мистецьких процесів, що розгортається у розлогу панораму художнього життя Львова.

Цьогоріч шоста німецько-українська зустріч письменників «Міст з паперу» відбуватиметься у формі телемосту «Paperbridge Circle 2020» між Івано-Франківськом і Берліном. Два півкола — одне у Франківську, а інше у Берліні, по шестеро авторів і авторок у кожному – зустрінуться у віртуальному просторі.

 Поет переосмислив досвід метафоричного мовлення з традиції українського фольклорного спадку у форматі власних, доволі дивних та незвичних, навіть готичних у чомусь, психоделічних балад, всуціль тривожних і невротичних, болісних і прекрасних.

Спорт і політика – одна з улюблених тем Єрґовича. Він часто пише, що на футбольному полі вершиться політика й уболівальники надають спортивному змаганню статусу такої собі мікро-війни двох держав. Вибір команди, за яку уболіваєш, дорівнює вибору армії, за яку ідеш воювати. Спорт і є політикою. І завжди передбачає вибір.

Для мене не так важливо, що саме розповідати, для мене набагато важливіше, як розповідати. І що ця розповідь робить з тим, хто розповідає, і з тим, хто слухає.

Мудрість від героя роману нобеліанта Кадзуо Ішіґуро звучить так: нікого не треба ні в чому переконувати, просто почекайте, коли помруть опоненти і виросте генерація, певна вашої версії реальності. І назвіть це «історична правда».