Дискомфортна проза сучасної японської письменниці Саяки Мурати написана про примус до щастя. Ретельно збалансований гротеск «Дівчини з крамнички» кричить про цю нову хворобу.

Це голос коріння з-під землі, що причаїлося в бункері. Автор ― офіцер підпілля з псевдом «Хрін» пише ці тексти взимку 1947―1948 р.р., а згодом переписує та редагує у схроні взимку 1948― 1949 р.р. Цінність цих спогадів в тому, що написані вони по свіжих слідах.

Розповідаю історію ґетто, аби ми були свідомі того, що відбувається тепер. Нині на нас впливають через підміну сенсів. І нашу неготовність сприйняти Іншого можуть використати проти нас — нашої культури та наших ідентичностей. 

У книжці Жижека найбільше дивує впертість, з якою ми воліємо знаходити безліч недоліків та «але», лиш би нічого не змінювати. Суть не в тому, щоб прийняти комунізм чи ідею «глобального управління», суть в усвідомленні важливості запитань.

Софія Андрухович в «Амадоці» зшиває різні шматки пам’яті, а якщо вони не зовсім добре припасовані, то це проблема українського суспільства

Книжка Зиновія Книша є своєрідним збором дуже спресованих за змістом текстів, що, нанизуючись на один часовий сюжет, стають в єдину смислову шерегу, розкриваючи події кривавого часу визвольних змагань 1924―1926 років.

Вийшов українською графічний роман «Маус» Арта Шпіґельмана, який отримав Пулітцерівську премію. Книжка, що розповідає про Голокост, приваблює блискучими візуальними метафорами, але найперше — відвертістю не стільки про жахливість смерти, скільки про безсенсовність виживання.

Через всі частини роману проходить одна, на позір суто історико-політична, тема, яка допоможе і нам глибше зрозуміти дуже приватні стосунки Наташі і Євгенії. Ця тема – конкуренція жертв.

Через наше розуміння зовнішній світ немовби «цілує» нас, а ми його, якщо пригадати початковий зміст слова «цілувати» — зціляти, робити цілим.

Ні до, ні після «Кантики для Лейбовіца» Волтер Міллер романів більше не писав. Майже. Можливо тому, що вклав у свій magnum opus усе, що хотів сказати людству.