Кантон Аппенцель Ауссерроден у північно-східній частині Швейцарії. Саме тут, у столичному містечку Герізау пролягає перший літературний маршрут Швейцарії. Він виник завдяки Роберту Вальзерові, чия дорога на літературний олімп виявилася тернистою.

Так світ є найкращою на світі місциною                                                         щоб “жити це життя”                                                         Так  але тоді                                                                 саме коли ви на середині                                                                   сміхаючись приходить                                                                       могильник                                                        

Чому нас так тягне до того Чорткова та Бучача, Язлівця та Митниці, до випотрошених галицьких безпам'ятних містечок? Що то за сила, що робить нас приреченими на повернення невпинним обертанням «вічного календаря»?

Новели змушують уяву читача невтомно працювати: здається, що ти вже десь бачив подібні образи на полотнах художників. Однак автор жодним словом не видає своїх малярських інтенцій, що виникли в інтелектуальному освоєнні різних пластів культури.

І поки хтось нам вигадуватиме слова (або підкидатиме їх, ніби м’ячі – малі і трохи більші: на, ловіть!..), хочеться поблукати у текстах Сергія Осоки, ніби в глибоких річках, де багато гладесеньких доброоких линів і шорстких, трохи колючих днів.

Хочеться, аби після прочитання цього незвичайного роману з присмаком біографічності (з присмаком, а не смаком, бо це ж не достовірний, вивірений в архівах життєпис письменниці, а «мистецька біографія», як обачно маркує видавництво на обкладинці), читачам урешті спало на думку пошукати деяких відповідей на сторінках творів самої Кобилянської.

Мелодрама, яка претендує бути романом травми, історія осиротілої дитини на тлі геноциду – наявні всі складові, щоби захопити читача в сюжет співчуття і морального збурення. Мараїс пише про те, якої колосальної роботи потребує від кожного подолання расових упереджень, ширше – щодо будь-якої інакшости.

Книжка не стільки про Левка Лук’яненка та дисидентський рух, скільки про оточення із тих людей, котрі в політику не лізли, та це не завадило їм бути втягнутими в цю гру й підігравати сильнішій стороні.

Цю книжку можна використовувати як особливий календар-щоденник, що допомагає нам пережити певний календарний рік, підтримуючись та надихаючись чи не щоденною мудрістю віків, якою вправно володіє майстер античного перекладу — Андрій Содомора.

«Рожева» карикатура випускає пару, але не лякає тих, проти кого спрямоване її жало ‒ не тільки владу, а й громадян, які недолугу владу обирають, тих, кого дратує українська мова і традиція