Лоренс Ферлінґетті, легендарний бітник, що здавався вічним, помер, за місяць до свого 102-річчя, у Сан-Франциско.
Лоренс Ферлінґетті – поет і видавець, один з лідерів бітницького літературно-мистецького середовища, засновник леґендарних часопису, видавництва і книгарні City Lights (за аналогією до фільму Чарлі Чапліна, в якого Ферлінґетті запозичив цю назву, можемо перекладати її як «Вогні великого міста»), розташованих у Сан-Франциско. Автор кількох десятків поетичних книжок, серед яких «Малюнки минулого світу» (Pictures of the Gone World) –1953, «Коні-Айленд уяви» (A Coney Island of the Mind) – 1958, «Таємна сутність речей» (The Secret Meaning of Things) – 1970, «Ландшафти життя і вмирання» (Landscapes of Living and Dying) – 1980, «Це мої річки: Нові і вибрані поезії, 1955 – 1993» (These Are My Rivers: New and Selected Poems, 1955 – 1993) – 1994. До смерті залишався вельми активною постаттю американського і світового літературного контексту. На столітній ювілей вийшов був його новий роман «Маленький хлопчик» (Little Boy).
В пам'ять Поета пропонуємо кілька його творів в перекладі Юрія Андруховича.
СВІТ ЦЕ ЧУДОВА МІСЦИНА…
Світ це чудова місцина
щоб у ньому народитися
якщо вам не йдеться про щастя
чи про вічне життя
в ньому стільки радості
якщо не йдеться про дотик пекла
зараз і потім
аби лише все більш-менш складалося
тому що навіть у небі
не завжди
всі співають
Світ це чудова місцина
щоб у ньому народитися
якщо не йдеться про те що люди вмирають
без перерви
чи наприклад лише голодують
час до часу
але це тільки півбіди
якщо не йдеться про вас
О світ це чудова місцина
щоб у ньому народитися
якщо не думати забагато
про кількох мертвотних діячів
на найвищих посадах
чи про одну-дві бомби
зараз і потім
про ваші спотворені лиця
або про всілякі інші невідповідності
скажімо про наше суспільство Торгової Марки
що є всього лише здобиччю
разом з усіма визначними особами
як і з усіма незначними особами
з усіма священиками
та іншими патрульними
з усіма поділами
парламентськими розслідуваннями
та іншими кишковими розладами
що їх успадкувала наша
дурна плоть
Так світ є найкращою на світі місциною
для безлічі таких штук як
сцени веселощів
сцени любощів
або сцени скорботи
для виконання любовних пісень і переживання осяянь
для мандрівок світом
для вдивляння в нього
і вдихання квітів
для того щоб ліпити статуї
навіть щоб думати
і цілувати інших і
робити дітей і носити штани
і махати капелюхами і
танцювати
і купатися в річках
на пікніку
якраз у середині літа
і загалом
щоб “жити це життя”
Так але тоді
саме коли ви на середині
усміхаючись приходить
могильник
* * * * *
ВІЧНО БЕЗГЛУЗДИЙ РИЗИК
Вічно безглуздий ризик
і смерть
щойно з’явившися
понад головами
своєї публіки
поет ніби акробат
видряпується по римі
на дротяну трапецію ним самим творену
балансуючи над пучками променів
з моря облич
відмірює свій шлях
у потойбіччя дня
виконує антраше
ногами жонґлює
інші фігури найвищого пілотажу
і все безпомилково
нічого такого
зробленого абияк
Тому що він є надреалістом
приймати в себе змушеним
вістря істини
перед тим як стати в позу ступити крок
у своєму уявному просуванні
вгору все тоншою жердиною
де стоїть в очікуванні Краса
понад ґравітацією
готова стрибком зневажити смерть
І він
малий чоловічок чарлічаплін
що зможе або й не зможе впіймати
її чисту і вічну форму
з крилами розпростертими в порожнє
повітря світу
* * * * *
БУВАЄ ПІД ЧАС ВІЧНОСТІ
Буває під час вічності
на світ вилазять деякі пацани
і один з них
що продуплився пізніше за інших
такий тіпа плотнік
з нормального району
тіпа Галілеї
і він починає нити
і заявляти тіпа він родич
тому котрий створив небо
і землю
і ніби той чувак
хто справді всім тим добром нас ощасливив
то його Старий
Більше того
він додає
Про все це написано
у декотрих таких пергаментах
що їх певні казли
заховали десь на дні Мертвого моря
дуже-дуже давно
і ви їх навіть не знайдете
упродовж якоїсь пари тисяч років
чи як мінімум
однієї тисячі дев’ятисот сорока семи
з них
якщо точніше*
але навіть тоді
ніхто по-справжньому не повірить їм
та й мені
в цьому ділі
У тебе гарячка
сказали йому на це
І трохи остудили його
Задля цього вони розп’яли його на Дереві
А тепер кожний
стругає собі модельки
того Дерева
з Його фігуркою
і завжди Його ім’я наспівує
і кличе Його спуститися
і сісти з ними полабати
до гурту
так ніби він трубач
а вони не вміють
Тільки Він не злазить
зі Свого Дерева
висить Собі і висить
на Своєму Дереві
з виглядом справді недоПетраним**
справді відмороженим
до того ж
як послухати
останніх вістей
вічно недостовірних
справді мертвий
_______________________
* 1947-го року на дні Мертвого моря було знайдено пергаментні сувої з фрагментами староєврейських письмен, датованих 130-м роком до н.е., в яких зафіксовано пророцтва відносно приходу на світ Ісуса Христа.
** В ориґіналі “Petered”, тобто і “знищений”, “переможений”, і такий, що Святий Петро від нього відрікся.
* * * * *
ЧИТАЮЧИ ЄЙТСА Я НЕ ДУМАЮ…
Читаючи Єйтса я не думаю
про Ірландію
думаю про Нью-Йорк у середині літа
і про себе а потім
читаючи його книжку уявляю собі
надземну колію на Третій Авеню
звану ЕЛ
з її завислими над світом сталими шанувальниками
з її написами
НЕ ПЛЮВАТИ
надземна колія ЕЛ
перехилена у свій третій світ
зі своїми людьми третього світу
в їхніх дверях третього світу
що виглядають так ніби ніколи
й не чули про земну твердь
стара пані
що поливає свій вазонок
або блазень у солом’яному капелюсі
що втикає булавку до своєї барвистої краватки
і виглядає так наче йому нікуди йти
крім Коні-Айленду
або тип у спідній сорочці
що розхитується у своєму кріслі-гойдалці
дивлячись як проносяться потяги надземки
так ніби вірить ніби кожного разу
це буває інакше
Читаючи Єйтса я не думаю
про Аркадію
і про її ліси що Єйтсові здавалися мертвими
думаю натомість
про всі обличчя що відійшли
покинувши площі середмість
з їхніми капелюхами справами
і про ту загублену мною книгу
в синій палітурці всередині білу
де від руки олівцем написано
промчися ПОВЗ мене, ВЕРШНИКУ!
* * * * *
І ВОНИ ВСТАНОВИЛИ СТАТУЮ…
І вони встановили статую
Святого Франциска
якраз перед церквою
Святого Франциска
у місті Сан-Франциско
на бічній вуличці
вбік від Авеню
де жоден птах не співав
і сонце зійшло своєчасно
згідно з власним звичаєм
і відразу ж почало світити
на статую Святого Франциска
де жоден птах не співав
І багато старих італійців
стояло надовкіл
на бічній вуличці
збоку від Авеню
спостерігаючи за шлангуватими роботягами
що піднімали статую
ланцюгами і краном
та іншими пристроями
І багато молодих репортерів
у розстібнутих сорочках
записували слова
молодого священика
що підпер новозведену статую
всіма своїми силогізмами
І весь цей час
поки жоден птах не виспівував
жодної страсті за Святим Франциском
і поки роззявляки далі собі роззявлялися
на Святого Франциска
з його раменами розпростертими
до птахів яких там не було
дуже висока й дочиста роздягнута
юна діва
з дуже довгим і дуже прямим
вигорілим волоссям
що мала на собі тільки маленьке
пташине гніздо
у що не є найбільш екзистенційному місці
поволі йшла крізь натовп
увесь цей час
угору сходами і вниз
перед Святим Франциском
увесь час із опущеними очима
сама до себе співаючи
* * * * *
ВІН
(Алленові Ґінзберґу 50-х, перед “Зміною”)
Він один із пророків які повертаються
Він один із хитких пророків які повертаються
Він мав бороду у Старому Завіті
але зголив її в Патерсоні*
Він має мікрофон навколо шиї
під час поетичних читань
він це більше ніж один поет
він це стариґань що безупинно складає вірш
про стариґаня
кожна третя думка якого це Смерть
і який пише вірш
про стариґаня
кожна третя думка якого це Смерть
і який пише вірш
Це мов малюнок на коробці Квакер Оутс**
що зображує постать з коробкою
на якій зображено постать
з коробкою
постать усе меншає й меншає
і щоразу дальшає зменшена
й це не інакше як образ маління світу
Він один із пророків що повертаються
бачити чути підшити до справи
про наявний стан
маління світу
У нього по гачкові в очах
ними він скріплює докупи
кожен фут існування
кожну дешеву чутку
про природу дійсності
А його око фіксується
на кожній полишеній особі чи речі
вистежує всі її порухи
ніби кіт над дохлою білою мишею
підозрюючи в ній приховане
такий собі клубок із життям
і він терпляче вичікує
щоб вона чи воно чи він
розкрилися
він такий чемний мов Боже ягня
відбите в котлету
І він виловлює кожен підозрілий об’єкт
і він виловлює кожну особу чи річ
випробовуючи струшуючи її
ніби білу мишу на огризку шнурка
з думкою воно здається живе
струшує щоб озвалося
струшує щоб ожило
струшує щоб заговорило
Він це котяра що крадеться вночі
і снить свій буддизм фіалкової пори
і наслухає чи не плеснуть долоні
і читає письмена свого черепа
свій ієрогліф буття
Він це наділена мовою задниця на патику
радіоматюгальник на двох ногах
і він підносить трубку до вуха
і він підносить трубку до рота
і чує Смерть смерть
Він має одну голову один язик
підвішений у надрах його рота
він говорить тваринною мовою
бо людина вигадала мову
що її не розуміє жодна інша тварина
і його язик бачить язик його каже
і його власне вухо чує що мовлено
і вчепившись його голови
вухо чує про Смерть смерть
і він має язик щоб висловити
таке чого жодна тварина не розуміє
Він роздвоєний корінь ходячий
з вибалушеним оком у голові
і його око загвинчується всередину і назовні
і вдивляється шалом
і шаліє вдивлянням
І він ошаліле око четвертої особи однини
про яку ніхто не говорить
він голос четвертої особи однини
яким ніхто не говорить
хоч він ще існує
з довгастою головою блюзнірською фізією
і довгим хворим волоссям смерті
про яку ніхто не говорить
Він говорить про себе він говорить про смерть
про свою мертву маму і тітку Розу
з їхнім довгим волоссям довгими нігтями
що ростуть і ростуть
і вони виходять на голос його без манікюру
І він повернувся зі своїм чорним волоссям
і чорними очима й черевиками чорними
і великою чорною книгою звітів
І він це велика чорна птаха на одній нозі
заслухана в життя що розкривається
з оболонки його чуттям
і він говорить аби співати аби вилізти зі шкіри
і він мацає язиком цю оболонку
і він торкає оком цю оболонку
і бачить світло світло а чує смерть смерть
про яку ніхто не говорить
Бо він голова з видіннями голови
і його погляд рептилячий
і його видінням навстіж є двері
в яких він стоїть чекає і чує
як рука вистукує такт ритм
його Смерть Смерть
Бо він своє власне екстазне осяяння
і своя власна галюцинація
і своє власне обмеження
і його око обертається в маліючій голові світу
й він чує як його член говорить Смерть Смерть
цю глуху музику
Бо він прийшов у кінці світу
і він це м’яке м’ясо що стало словом
і він вимовляє слово почуте в м’ясі
і слово це Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть Смерть
Смерть
___________________
* Патерсон, Нью Джерзі – місто, де Аллен Ґінзберґ виростав і проходив перші ініціації.
** Квакер Оутс – марка вівсяної каші, дуже поширена в Америці.
24.02.2021