Читацький експеримент за книжкою Андрія Содомори «Бесіди п(р)одумки» (Львів: ВСЛ, 2018)
Ця книжка є не просто добіркою із 585 влучних авторських афоризмів (радше, напевно, все-таки думок), а фактично може використовуватися і як особливий календар-щоденник, хоч до цього жанру не спонукають читача ні автор, ні видавець, однак інтуїтивні коди під час уважного саме вслухання (а не просто читання) у ці бесіди допомагають нам пережити певний календарний рік, підтримуючись та надихаючись чи не щоденною мудрістю віків, якою вправно володіє майстер античного перекладу — Андрій Содомора.
Потенціал книжки Андрія Содомори, як і його афористичного мислення, не має обмежень щодо читацького використання цього тексту. До того ж, завдяки назві з подвійним смисловим ключем текст виразно натякає на потрібний ефект, тобто незалежно від того, чи ви його будете читати «подумки» (про себе, емоційним зором) чи «продумки» (сприймаючи кожне слово як логос: кожну думку автора — як відповідний день свого життя), ви отримаєте однаково високий енергетичний заряд !
Зрештою, якщо перекласти латиною ці три ключові слова із назви книжки Андрія Содомори, то отримуємо цікаву формулу: sermones mentis (cogitantium), у якій ментальний (від лат. mens — розум, мислення, душевний устрій) та мислиннєвий (cogitare — мислення) струмені зливаються в одному плині думки як слово-логос.
І тут мимохіть згадуються «Думки» Блеза Паскаля та його ірраціональна філософія людського існування з розумінням людини як «очеретини мислячої». І не випадково, бо автор сам у передньому слові до книжки пояснює, що був паскалезалежним у процесі свого моделювання світу: «Хотів записати думку, а записую — що вона вихопилась мені з-під пера» — саме цю формулу-думку Паскаля використовує й Андрій Содомора, аналізуючи власний творчий процес.
Емоція не може бути абсолютно незалежною від розуму, і єдина різниця між емоціо і раціо в ментальному (замкненому в собі, тобто «подумки») використанні знання та його мислиннєвому (коґітарному) введенню в процес думання-аналізу («продумки») з певною загальнолюдською користю. Саме корисність знання ми можемо відчути через форму бесіди, якій в античні часи надавали великого значення (напр., книга «Сатир» Горація — не що інше, як «бесіди» / «Sermones»), а в християнському середньовіччі навіть виник термін «sermon» (за «Кембриджским словником») — частина християнської церковної церемонії, в якій священик проводить бесіду на релігійну або моральну тему, часто засновану на чомусь, записаному в Біблії. Отже, в жанрі таких «бесід» є дещо проповідницького, менторського, але й одночасно ненав’язливого для читача, адже, за словами автора «думки у цій книжці — не в хаотичному розсіві, але й не у строгому порядку».
Відтак, пропоную такий альтернативний спосіб прочитання цих "бесід", власне, як книжки-календарика чи цитатника для натхнення на щодень. А відділити межі місяців у році нам допоможуть мінімалістичні ілюстрації Лесі Квик.
Почати ж відлік календарного року, думаю, логічно буде від 1 грудня, тобто від дня народження автора книжки.
«Час рікою пливе — і хвилі, і хвилини» — ця перша «думка» і є ключем розуміння коду «585», що фізично позначає і духовно опредмечує час як явище культури та джерело філософії життя. Саме в день свого народження ми особливо гостро відчуваємо швидкоплинність часового потоку, але щоб зрозуміти природу цієї нематеріальної течії, автор через 31-у «думку» повертає на нас до початку, відтак у 32-ій «бесіді дня» читач непритомніє «з раптового жаху»: час, виявляється, подібний до … трилера. Древні про це знали й боготворили, а нашому поколінню цей стан речей видається просто грою.
Наступного дня автор предметно пояснює природу секунди, яка містить у собі частку (власне, хвилю) простору, бо в латинській мові secunda/unda — це пароніми. Але сенс цього зв’язку читач усвідомлює лише з 33-ю «думкою», в якій автор мовби перераховує властивості (чи, пак, епітети) для хвилі як просторового явища природи: «Рожевий світанок, фіалковий захід: рожевоперста Еос, фіалковолоса Сапфо».
Отже, як це видно вже на прикладі першого відрізка «бесіди» (тобто від початкової ілюстрації до наступної ілюстративної павзи), цей читацький календарик буде мати таку нетипову властивість, яка кожного прожитого дня (і так до кінця місяця) мимоволі змушує свого читача повертатися знову до початку, до перших його днів, у більшості випадків — це перша декада, тобто 10—11 днів (хоч у грудні це тільки два додаткові дні, про які йшлося вище), і це такий собі буде ніби звіт за прожитий місяць. Відтак, ця циклічність є цілком логічною та виправданою з огляду й на весь прожитий рік, тому читач наприкінці потоку «бесід» знову опиняється у грудневому свічаді (тут малюнок Лесі Квик стає дуже доречним орієнтиром), і його дія, — за дивним збігом обставин! — подовжується аж до 14 січня (тобто до початку нового року, — що особливо цікаво! — саме за юліанським стилем).
585. Ad fontes (до джерел) — не дивно, що саме цей заклик завершує рік із «бесідами п(р)одумки», адже він стає початком нового (кажучи нестандартно) ВЕСНІННЯ твого життя, що й підкреслює Леся Квик у своїй ілюстрації (дівчинка, яка стрибає калюжами, а вслід за нею — її собачка, і всю цю картинку увінчує напис «весніє»).
Але читач уже знає, що для повноти свого уявлення і щоб краще відчути та зрозуміти стихію, у якій перебував автор протягом свого (одного з можливих у часі) років, потрібно повернутися назад і знайти в книжці перший січень у циклі року, відтак, відрахувати 14 днів-бесід. Отож, 14-й «день» випадає на 47-у «думку», прочитавши яку відразу стає зрозумілою суть усієї книжки Андрія Содомори — у наших руках реальний щоденник часу. Оскільки ця «думка» тісно переплітається і буквально, й метафорично з попередніми висновками про природу часового потоку, наведемо її повністю:
47. Теперішній час, латиною, — praesens, тобто присутній, насправді ж — присутній у своїй відсутності, як бистрая вода синіх гір — на на якомусь із каменів: вона перебуває на ньому і, водночас, — не перебуває. Про теперішній час можна — й одним словом: нема-є.
Думка натякає на природню циклічність і водночас спростовує сама себе: час насправді не є залежним від будь-якого календарного способу його представлення, бо він ЗАВЖДИ і ЩОРАЗУ — ТЕПЕРІШНІЙ (тобто, буквально, презенс-присутній ТУТ і ТЕПЕР).
Щоб зрозуміти цю природню «не-присутність», потрібно уважніше придивитися до першої «бесіди» місяця, тобто 34-ї, а потім, відрахувавши 31-у «сходинку», зупинитися на 65-й «думці», яка фактично підсумовує авторову версію, яку він дуже влучно розгортає, заглиблюючись у ритм поезії Тараса Шевченка.
Читач пам’ятає, що Андрій Содомора є не тільки фаховим перекладачем давньогрецьких та давньоримських текстів, а й майстром літературознавчого аналізу як беручкий і гнучкий для роботи в «Шевченковому саду» та на «Франковому полі», який демонструє цікаві зразки з розуміння герменевтики тексту за принципом «повільного/уважного читання». Тому, звертаючи увагу на граматичну точність у використанні навіть прийменників, можна зробити належні філософські узагальнення: «садок вишневий коло хати» — завжди КОЛО, а не просто те, що знаходиться біля якогось об’єкта.
Отже, 34-а «думка» нового місяця (як ми вже зрозуміли, — січня) дає змогу усвідомити, що рік — це і є ЗРАЗОК КОЛОВОГО ЧАСУ, що не просто біля нас креслить якісь видимі лінії при-сутності, а вписує наш час у таке собі коло, з якого можна (і, зрештою, треба!) виходити і йти далі — щоразу за новим календарем. Але в такому виході поза межі наших щоденних кіл ми повинні зупинитися після 31-го «удару» і на 65-у «меридіані» уявити собі звичайну КРАПЛЮ В МОРІ, яка по-латинськи є дуже звуконаслідувальною і, відтак, вічносмертною, крихкою конструкцією (movimentum temporis), як порух чи момент життя. Саме таким є і рік людського існування — КОЛО й МОМЕНТ водночас.
Далі автор у звітній декаді за січень (66—75) просто перераховує всі відтінки часової фарби («чорна діра» завтра, жовтогаряча «механічна січкарня» стрілок, ліній, крапок, кіл; позолочена «безцінність» та нейтральне «тикання» часу), і, таким чином підготувавши палітру, формує для нас нову скульптуру «бесіди» — на лютий.
Але, перечитавши ці пропозиції з «думок» на лютий, може виникнути застереження, що, мовляв, ці вислови занадто вже осінні, як на останній місяць зими. Такі думки потрібно відразу охолодити: «бесіди п(р)одумки» в жодному випадку не можна механічно прив’язувати до авторового настрою під відповідний пейзаж тієї чи іншої року. Адже хто сказав, що не можна мати осінніх думок взимку, а, скажімо, про Різдво, згадувати влітку!? Ніхто не забороняє — навпаки: яка користь вам з того, що ви говоритимете про народження Ісуса тоді, коли про це нам нагадує церковний календар!? Натомість у липні, а у випадку лінійного читання «бесід» від Андрія Содомори, — саме в жовтні, відчути «дві радості» як камертони Великодня та Різдва, так щоб навіть «подумки» заколядувати (див. «бесіди» 436—437), буде дуже доречно й навіть це додасть особливої втіхи вашому серцю.
Отож, принцип читання «Бесід п(р)одумки» А. Содомори як щоденника настрою, думаю, вже достатньо зрозумілий. Тому, щоб надмірно не механізувати ваш час читання, не варто заглиблюватися в цю «природу речей» аж надто докладно. Зрештою, кожен має право на власний орієнтир і спосіб визбирування «крихт живого часу» (за влучним висловом Богдана Дячишина), на які в Андрія Содомори завжди є достатньо засобів та «рецептів» для вдалого планування дня, місяця, цілого року. Відтак, наведу тільки тематичні межі кожного місяця та кольори, якими можна в своїй уяві зафарбувати ілюстративні ескізи Лесі Квик, якщо маєте потребу в наочних календарях. А втім, і сам автор не проти такого інтермедіального методу читання його «бесід», як на це натякає 96-а «думка», адже
«Палітра, стилос і струна: мистецьке тріо».
Як ми вже зрозуміли, осіння фарба легко добувається з «природи речей» лютого, у якому лише один день — той, що раз на чотири роки, — є принципово відмінним, контрастним — мовби вишитим зеленим по-зеленому:
«104. З висоти журавлиного лету: Долечу до небес таким / яким був на землі / цвинтар вишитий хрестиком / на зеленому тлі (М. Зарічний)».
Чергова декада з «думок» (105—115) — лише процес розмивання, ретушування фарб, подібно до того, як двірник намагається вимести з тротуару листя, а радше — «власну ранкову тінь» (107).
Читаючи «думки» автора від 116 до157 у березні, запасаємося фарбами з грудня (117: «по чорному грудді — білим») та січня (118: «по білому — білим»), а фактично — чорно-білою крейдою, та використовуємо сани замість лінійки, щоб «по рівному — рівним» (119), — і тоді ваша картина кожного прожитого дня набуде несподіваних відтінків, напр., «грому із блакиту» (135) чи «зеленого crescendo» (136), лише варто закріпити кольори в першій третині місяця — польової стежки (149), соняшника (152), маку (154), тополі (157), щоб потім ці символи легко й безпомилково впізнати у відповідній стихії року.
Палітра квітня («думки» 158—186) — «про-стір» «у синю даль», це лише 29 штрихів (або «обріїв смаку»), які ми матимемо змогу продумати не двічі, а навіть тричі у травні (але починаючи вже від 30 квітня, або від 187-ї «думки», коли автор нам дає пораду, як скаламутити «прозорий плин часу» — задля ефективнішого кольорозначення нашого curriculum vitae (188). Отже, у травні спробуймо з допомогою «бесід п(р)одумки» зняти, зішкребти, знебарвити три пласти з нашого щоденного палімпсестного існування: перший пласт — «ми», «ніщо» (188—218); другий пласт — «за-йменник», «ніхто» (219—249); третій пласт (250—267) — базований на звукових асоціаціях, неповний (тільки на 18 «актів»), тому що це наша «дій-сність», від якої цілком очиститись все одно ніколи й ніяк не вдасться.
До речі, варто звернути увагу читача, що в «нашому» травні ми натраплятимемо на «думки» Содомори про Івана Франка, які стосуються життєвих алітерацій письменника (229).
У червневу пору свої думки потрібно укладати згідно з розпорядком Гесіода, його «Трудів та днів» (268—297), які Леся Квик відтінює ескізом: двоє вдома у дощову пору. Відтак, протягом 22 днів (298—319), як правило, потрібно повторити «науку про дім», стагнацію, зайнятість і дозвілля, з-верхність, так щоб закарбувати та відчеканити те, що вічне, від легковартісної арифметики життя.
Дорожніми вказівниками для липня («думки» 320—350 з повтором перших шести (351—356) істин про космічну гармонію, велич і Божу красу) слугуватиме для вас заклик-ілюстрація «Не спи!», «тінь дерева у спеку, «палиця в дорозі», «храм і камінь край дороги» та інші Одіссеєві застереження проти «нудної мандрівки».
Цікавим буде ваш календарик на серпень, «бесіди» з якого через ілюстративне втручання (дуже відверто літні, практично пляжні ці ескізи!) ви сприйматимете порціями, тобто періодами: перший тиждень (повітряні і водночас по-кантівськи зоряні «думки» 357—363), наступні два тижні (телескопічні «думки» 364—377) та остання декада «крейдяно-вугляних» нотаток (378—387), а для закріплення істин самопізнання згодяться 18 глиняних табличок (388-405) — «з Прометеєвої іскри».
У вересні («думки» 406—435) та в жовтні («думки» 436-465) живемо чітко за розпорядком — по 30 днів, викрешуючи «сльозу з каменю», «смоло-скип» та настроюючи невидиму ліру (як ми вже знаємо) на Великодню музику Різдва. Задля збереження рівноваги між макро- і мікрокосмом, листопадовий період життя починаємо від 31 жовтня, тобто коли «рубці на тілі відчуваємо дотиком пальця, а ті, що на душі, — дотиком слова» (466), а потім також порційно, більш-менш рівномірно по два тижні розробляємо форму самої ДУМКИ (467—480) — «без прядива», як «тиху воду» — та передаємо її, як «живий вогонь — з рук до рук» (481—496), а в наступному перепроживанні тих самих 30 днів з цього «вогню» думки ліпимо слова як «ключі до речей» (497—526), і як бонус після серйозної листопадової роботи отримуємо ще чотири ігрові «виногрона» (527—530), так щоб і справді по-гораціївськи поєднати приємне з корисним і щоб знову зустрітись із самим собою у грудневому свічаді (531—561).
Отже, отримавши ліричний імпульс та позитивний енергетичний заряд знову на новий рік, зможемо повторити ще раз всі про-думані дефініції у стилі «форте-піано», а саме — в грудневій декаді віднайдених слів (562—571) та в першій «юліанській» спробі завершити рік (572—585), тобто, за народним звичаєм, засіяти те, що сказав («сказав — як зав’язав») і повернутися знову до Слова, яке було завжди на початку, або Ad fontes!..
І якщо так про-думувати подумки кожен свій рік (керуючись інструкціями Андрія Содомори — щоразу по-новому перечитуючи древні мудрості — аж до глибини значень кожного, навіть найдрібнішого артикля!), то кожен день буде по-особливому вдалим і ніщо зовнішнє нам аж ніяк не зашкодить.
18.01.2021