Під вечір рознесла ся між хлопцями в третїм курінї вістка, що "стара война", себто перший і другий курінь, приходять сюди зі становищ, аби доповнити вмундурованнє, одержати зимове біллє й притім відпочити. В залї проб загреміли труби, засвистали флєйти. Полкова музика почала готувати ся на прийняттє "старої войни."  

І.  

Завдяки тов. Петровському й висшим стала за селом Викторовом могила, де спочивають Українські Сїчові Стрільцї, вістун Данилюк й инші. Вони положили там у боротьбі свої буйні голови за волю України. До них вирушила нинї з Боднарова почесна чета Українських Сїчових Стрільцїв з музикою й малиновим прапором. Чету провадив підхорунжий М. Венгжин. Всї вони йдуть, аби віддати честь борцям-товаришам, що лягли на полї слави.  

I. Чужинцї в Українських Сїчових Стрільцях.   "Ось поглянь, які хмари летять Biд Дамаска й Галаду! Се йдe Ассур, Гебреям нeсе І руїну й загладу. "Oсь поглянь, червонїють поля, Труп на трупі усюди. Се підняв ся страшний Вавилон На загладу Іюди" І. Франко: "Мойсей"  

Пішов, як пішло багато инших за могучим кличем України в боротьбу за її волю, за її визволеннє. Боров ся з молодечим запалом і вірою, сильнїйшою, нїж уся гроза смерти тих соток поляглих товаришів-борцїв, що до останньої каплї крови боронили останнього шматка рідної землї... Брав участь у карпатських боях і все вірив твердо в побіду українського визвольного руху. І з тою вірою принїс молоде життє в жертву Україні, як герой на полї слави.  

  Здаєть ся, він належав до тих, що то їх життє всякає в ідею, як капля теплого дощу в засїяну ріллю. В мирних часах се сїрі муравлї без особистих аспірацій, в бою стають вони, тії непримиренні вороги насильства й неволї, — тихими невільниками божих ідеалів.   Їх імена сходять ураз з серцем у могилу.   Я пізнав його саме перед війною в жидівськім провінціяльнім містечку в біблїотецї старозаконного товариства "Бесїди", де він запопадливо впорядковував книжки.  

Щоденно ворони летять, Щоденно ворони кричать: "Там спалили, Там убили, Там піймали, Там забрали, Посадили, Ослїпили, І згноїли... Kpa—Кра,—Kра!   Олесь.     Стояла на гробі мужа й дивила ся, як суголовками поміж морем дозріваючого збіжа йшов її син-одинак на чолї невеличкого гуртка сїльських хлопцїв.  

(По битві коло Соколова).   Місце постою І куріня У.С.С., 18 вересня, 1915.   "Gehenedeit sei, da du kamst, die Stunde! Wie war dein Kuss so süß für jede Wunde, Als alles uns verwarf... "Wir kamen bei dir an, die Atemlosen, Nach langem Wandern, sturmgeheitscht, gejagt. Die Hoffnung selbst hat im Gewitterlosen Uns "Lebewohl" gesagt!"...*  

З циклю "Над Золотою Липою".  

(Як трьох стрільців полонило 45 Москалїв).   Товаришу Білинський, розповіджте менї про ту свою стежу (патрулю) під Болеховом, — пpocив я 16-лїтнього вістуна У. С. С.   "Та я вже призабув трохи", відповів: "то й не зумію добре оповісти".   Але оповідайте, що знаєте, — налягав я.   "Ну, нехай, як конче хочете, то послухайте: