Роман Купчинський

І там і тут хмарки біжать, Сміється вітер молодий, Зелено руняться збіжа І наливаються сади.   І там і тут ліси шумлять, Весна клекоче в грудях рік, Встає невиспана земля І сипле іскри зпід повік.   І там і тут малює став Далекі заграви пожеж. І шепчуть спрагнені уста: "Христос воскрес!" Невже? Невжеж?!   [Краківські вісті]
20.04.41 | |
Поклонімся великій їдеї, Що вродилася в стайні малій, Тисячі умирали для неї, Міліони зростали на ній.   Поклонімся великому слову, Що роздерло горобину ніч І затьмарена правда наново Заясніла на небі сторіч.   Проминали віки за віками, Йшли народи, вступались малі, І знов правду закрили нами Порохи, що вставали з землі.   Хоч і буря лютує сьогодні, Хоч за хмарою хмара встає, Може врешті нам правда Господня Заясніє, заграє, забє.  
13.01.41 | |
Сорок літ єпископства — це навіть для Вічного Міста великий шмат часу. І напевно в тім Вічнім Місті нераз сходить на те балачка...  
18.06.39 | Львів |
Відгуки дня. Ішли на Зелені Свята довгі ряди колишніх вояків УГА. Усе в цивільних чорних одягах, а між ними їх Начальний Вожд.... —  Котрий то, котрий?—  питався хтось із глядачів.
01.07.38 | Львів |
Перевози Бригади УСС задержалися на малій станції. Ми вийшли з вагонів розглянутися по світі і відітхнути свіжим воздухом. Станція тонула вся в густих лісах, мов немовля в повивалах. Тихо, тихесенько довкола. На небо зійшов круглолиций місяць і котився понад вершками дерев.
13.10.19 | | в 1918-у
(Уривок з поетичного оповідання "Скоропад").
31.08.19 | | в 1918-у
Переживаня від 10—12 серпня 1916.   Як тяжко, як прикро відступати назад рідну землю ворогови! Землю, яку в кождій пяди окупило ся рідною, молодою кровю. Лишати села, місточка на ласку наїздника. Ті села і місточка, які через рік вже були наші... Лишати ті ниви розлогі, ті степи широкі. Покрили ся степи на наших очах шепітливою травою, прибрали ся ниви хвилястим збіжем. Тепер кидаємо їх.  
25.10.16 | |
Підхорунжий У. С. С. Могильняк, що тепер у битві під Семиківцями дістав ся вдруге в полон, оповідав менї про свій перший полон ще в Карпатах і про втечу з нього ось що:  
05.03.16 | Галичина |
Спершу, коли Стрільцї ходили ще в мадярських унїформах, нїхто не знав і не носив відзнак. Ми нїчим не ріжнили ся від гонведів чи мадярських ляндштурмістів. Щойно богато пізнїше дістали ми від віденської громади Українцїв синьо-жовті кокардки, які мали носити на лївім боцї шапки: І справдї вже найвищий час було подумати про відріжненє Стрільцїв від инших родів війска. Мало-помало наша відзнака здобула собі популярність. Всї знали добре, хто се є і чому носить відзнаку. — Вона стала признана і нашими верховними властями. Ми думали, що се будуть вже одинокі відзнаки на час війни.
20.02.16 | Галичина |