Дитиною малою він нераз чув, як люди говорили: "щастя". — Що таке щастя? — питав він у матері, цікаво вдивляючись своїми оченятами.

Нарис зі сучасного життя.   — Чого ти вибалушив тії балухи, як теля на нові ворота, чого дивишся на мене, як кіт на каганець? Ані що зварити, ані чим посолити, хоч сядь та в кулак труби, а він і рукою не кивне. Хочби ти побив мене, легше було б.   Іван нерушався. Сидів, і як несповна розуму дивився на свої босі ноги. Жінка приставала до нього:  

  (З недрукованої збірки).   ***   Hеначе в ранній, опалевій млі Причулись дзвони в рідному селі. Летіла з вітром звуків завирюха, А я стояв, задуманий, і слухав...   Ось перший подих рідної весни І перші мрії, перші юні сни, І перше в серці виплекане слово Веснівкою розцвілося чудово. Гагілка перша, перший хоровід, Розспіваний, розсміяний похід В минуле наше, а може в майбутнє, Щоби здійснилось слово незабутнє,

Уривок із повісти "Орлик" — продовження трилогії "Мазепа" — рукопис якої зберігся у Львові і тепер готовиться до друку в "Українськім Видавництві" в Кракові. — Пр. Ред.   Сонце, як човен — золота повен, плило по хвилях трав.   Горів обрій.   Орлик протер oчі. "Панове товариство, в поход! В поход!"   Пішли, маючи тільки траву кругом себе і небо над головою.   Трава шуміла, шелестіла, перешіптувалася, небо мовчало, тільки вряди-годи скорою блискавкою підморгувало до землі. — На погоду.

Пізня осінь, року, мабуть 1907.   Краківський університет, Колєґіюм новум, перший поверх, саля XXXII, в кутку.   Саля мала, зате вікна великі. Слухачів небагато.   Від години 6. до 7. граматика української мови, від 7. до 8. читаю і пояснюю, як лєктор університету. Твори Пантелеймона Куліша. Минуло пятнацять хвилин перерви між годинами — починаю.   На дворі вітер, дерева на плянтах шумлять, дощ чимраз сильніше бє до вікон, злива. Десь недалеко луснув грім, — один і другий.  

Жуків. Липень, року 1892.   Іду від женців із поля, додому, на обід.   Минув трибанну, стару церкву, стаю на східцях.   Звідси чудовий вид на Гиновичі, Ланшин, на бережанський став і на самі Бережани.   Хочу полюбуватися трохи. Але нараз бачу під кріслатою грушкою на мураві трьох мужчин і забуваю про краєвид.  

Шибки у вікнах, мов безсонні очі, Мигтять крізь мряку. В церкві люда повно. Стоять покірно, тихо, молитовно. Замовкли дзвони.                      Глухо тарахкоче Калатало біля дзвіниці. Наче Говорить щось і сердиться, — не плаче. Не плаче, знає: тут одно — "не впасти! Хоч світ дрижить, не похитнутись!..." Страсті...   Плащениця   Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться На відшибі від битої дороги Старенька церква. В церкві плащениця,

Писати про Шевченка нині незвичайно важко. Бібліоґрафія його творів і спис праць про Шевченка у виданні варшавського "Українського Наукового Інституту" це книга, що має 355 сторін друку. Подано там і описано 793 видання Шеченкових творів (у збірках і поодиноко). Загальне число виданих примірників переступило велитенську цифру пятьох мільйонів! Це один із доказів незвичайної популярности нашого найбільшого поета. Його твори переложено на багато чужих мов.

Забудьте торг життя на мить, Втишіться, Господь з вами, Чи чуєте?... Вона летить Надземними шляхами! Вона, колядка...   Боже мій, Спішіться, сестро, брате, Назустріч гості дорогій Йдіть і ведіть до хати!   І посадіть і, де святі Сідають, на покуті, Вона ж несе вам золоті Лєґенди незабуті.   І, як вечеру раз у рік Так тихо споживали, Немов це був не борщ, а лік І чари, а не страви.   Лєґенди, як то були

(Виїмок з моїх споминів).   При Альзерштрассе, чи в котрійсь із бічних вуличок від неї, мав якийсь галицький купчик маленьку крамничку типу "шварц, мідел, повідел і ружних делікатесуф".   При тій маленькій крамничці була ще менша сніданкова кімнатка, де ви дістали нашу галицьку ковбасу з чісником, окоцімське пиво й бережанську, знамениту житнівку. Яким чином отсе добро передіставалося 1915 р. з краю до Відня, це вже було тайною купчика, власника крамнички.