Оповіданє українського офіцира.  

З записок стрільця.   Стежа Українських Стрільцїв входить перша до Східницї. Веде низького росту провідник, чепурний меценас Омелян з Долини. Очи так і бігають йому весело від кутика до кутика, а губи всьміхають ся — трохи хитро, трохи збиточно.  

Із записок офіцира.   "Lasciate" ... чи "avete"...?   [Текст видалено цензурою]   Та не так її бувальщиною, істориєю, як тими людьми, що в теперішну хвилю на нїй живуть. Що вони думають, чим цікавлять ся?   Рік-річно творили ся у моїй голові пляни прогульки, та все щось стануло на перешкодї. Аж ось примусова прогулька спроваджує мене в ті сторони.  

Слова піснї сповнились вірно і до слова. Гей, там на горі, зеленим Бескидом, Сїч іде, на Ужок і на Ясїнь, верхами, полонинами, плаями та облазами. І значить слїди свої теплою кровцею, сердешною кровцею цьвіту галицької України. І значить їх трупом московським, хижацьким, як колись Сїчове юнацтво ворожим трупом шляхи свої значило, слави шукаючи, волї добуваючи, з дороги нїкому не звертаючи, поганця під ноги топтаючи.   Гей, там на горі Сїч іде...  

Три дни я їхав з Відня, щоби дістати ся до наших стрільців. Поїзд ставав по стациях годинами і роздумував, чи їхати дальше, куди їхати і кого з собою взяти.   Минали нас поїзди повні вояків, що завзято сьпівали піснї, повівали чорно-жовтими і біло-зелено-червоними прапорцями. На ваґонах виднїли рисунки білою крейдою: чарок, фляшок, шабель, армат і написи: Nieder mit den Russen! — Die Serben müssen sterben! — Österreich hoch! Москаль, коби здох!