За совка ентузіасти пильнували “ідеологічної чистоти”, а після проголошення Незалежності з таким же завзяттям перескочили на патріотичний стиль “за пафосом не видно змісту”
Разом із мовною русифікацією йшло “обидлення” суспільства, стягання на найнижчий рівень культури: було недостатньо розмовляти російською – це мала бути ще й мова “блатняка”
Величезна кількість болю, для якого бракує слів. Звичайних людських слів. Які мали б відобразити тисячі особистих історій, драм, трагедій. І власних, і переданих від матерів і бабусь.
Не відкрию Америки, якщо скажу, що як прагматично-організаційна сторона потребує міту бодай для мотивації, так і міт час від часу потребує заземлення, “перекладу” на суто матеріальні речі.
“Змора голоду матір’ю усіх цих чорних мерців, – казала совість, – але батьком ти сам, великий Святославе... Сі трупи – то тінь, який кидає твоя слава!”
Залужний став тим, хто врятував загроженого геноцидом і успішно покарав насильника. Усунення Генерала розбудило підсвідому пам’ять про пережиті жахіття, й усіх трясе страхом, що все може повернутися
Саме історична белетристика стала каналізатором емоцій від взаємного суперництва і кривд, які, зрештою, внесли свою лепту в розвиток взаємного конфлікту народів уже в ХХ столітті
Моральне задоволення і самореалізація за час совка були витіснені. І коли зараз можна мати задоволення від участі в процесах, то уява малює або втілення Річарда ІІІ, або бабку-пліткарку, яка всюди пхає свого носа.
Більшість подій і героїв походять саме з країн Східної Європи, й об’єднує їх в один сюжет постать українця. По суті, виходить не що інше, як візія боротьби проти СССР.
