Олеся Ісаюк

Мало де в українській белетристиці є стільки стереотипів про поляків, як у Чайковського. А особливо про польок
Історія з Кульчицьким – повністю справа українських рук: європейська столиця, врятована українськими руками без жодної присутності “старшого брата”
Досвід спостереження боротьби дав її свідкам розуміння, що ворог не всемогутній, що його можна бити і що певна справедливість існує.
Текст Вінграновського складно вважати історичною прозою. Але все описане добре лягає на час пізнього СРСР і відносини “молодшого” покоління шестидесятників і “старших”
"Шляхом бурхливим": образ Сірка би більше пасував більшовицькому комісарові — за висловом Юрія Липи: “інтелігенти звихнені — тим тільки різать”
Парадоксально: чи не найразючіша динаміка зросту симпатій до Романа Шухевича – у змішаних за мовною ознакою українсько-російських сім’ях
Наші поразки і трагедії принаймні минулих ста років тригернуті війною. Аби ми почали пропрацьовувати цей аспект, треба, мабуть, параду українських військ по Красній площі. Бо така логіка маятника болю.
В романі про мазепинську еміграцію насправді йдеться про еміграцію міжвоєнну і ту, яка виїхала рятуючись від відновлення совєтської окупації
Колоніальна деформація – війну стали вважати катастрофою, де якісь інші люди залагоджують власні інтереси. Але просто зараз твориться міт війни за незалежність.
Хоча між Руссю і кочовиками можливі цілком нормальні взаємини, їх збереження має важливу передумову — не наближатися близько. Все ж обидві сторони занадто відрізняються.