Разом із мовною русифікацією йшло “обидлення” суспільства, стягання на найнижчий рівень культури: було недостатньо розмовляти російською – це мала бути ще й мова “блатняка”
Величезна кількість болю, для якого бракує слів. Звичайних людських слів. Які мали б відобразити тисячі особистих історій, драм, трагедій. І власних, і переданих від матерів і бабусь.
Не відкрию Америки, якщо скажу, що як прагматично-організаційна сторона потребує міту бодай для мотивації, так і міт час від часу потребує заземлення, “перекладу” на суто матеріальні речі.
“Змора голоду матір’ю усіх цих чорних мерців, – казала совість, – але батьком ти сам, великий Святославе... Сі трупи – то тінь, який кидає твоя слава!”
Залужний став тим, хто врятував загроженого геноцидом і успішно покарав насильника. Усунення Генерала розбудило підсвідому пам’ять про пережиті жахіття, й усіх трясе страхом, що все може повернутися
Саме історична белетристика стала каналізатором емоцій від взаємного суперництва і кривд, які, зрештою, внесли свою лепту в розвиток взаємного конфлікту народів уже в ХХ столітті
Моральне задоволення і самореалізація за час совка були витіснені. І коли зараз можна мати задоволення від участі в процесах, то уява малює або втілення Річарда ІІІ, або бабку-пліткарку, яка всюди пхає свого носа.
Більшість подій і героїв походять саме з країн Східної Європи, й об’єднує їх в один сюжет постать українця. По суті, виходить не що інше, як візія боротьби проти СССР.
Популярність “Червоної калини” каже про нас більше, ніж ми хочемо знати про себе самі. Ми довойовуємо “велику незакінчену війну”, чий гарячий етап розпочався у 1917 році.
