Олеся Ісаюк

"Шляхом бурхливим": образ Сірка би більше пасував більшовицькому комісарові — за висловом Юрія Липи: “інтелігенти звихнені — тим тільки різать”
Парадоксально: чи не найразючіша динаміка зросту симпатій до Романа Шухевича – у змішаних за мовною ознакою українсько-російських сім’ях
Наші поразки і трагедії принаймні минулих ста років тригернуті війною. Аби ми почали пропрацьовувати цей аспект, треба, мабуть, параду українських військ по Красній площі. Бо така логіка маятника болю.
В романі про мазепинську еміграцію насправді йдеться про еміграцію міжвоєнну і ту, яка виїхала рятуючись від відновлення совєтської окупації
Колоніальна деформація – війну стали вважати катастрофою, де якісь інші люди залагоджують власні інтереси. Але просто зараз твориться міт війни за незалежність.
Хоча між Руссю і кочовиками можливі цілком нормальні взаємини, їх збереження має важливу передумову — не наближатися близько. Все ж обидві сторони занадто відрізняються.
Якби був конкурс на найбільшу кількість історичних ляпів серед українських белетристів, Микола Лазорський отримав би безсумнівне перше місце
У свідомості колективного Заходу досі не урівняно нацизм і комунізм. І причина у тому, як болісним спадком Заходу і Сходу, помноженим на брак інформації, маніпулювала Росія у всіх її іпостасях.
Класичні тексти — не просто історії. Це спосіб осмислення і пояснення світу та життя. Спосіб примирення з тяжкими умовами. Спосіб повідомити сучасникам про щось важливе
Є в українській белетристиці текст, який згадуєш при перегляді фільму "Довбуш" і залишається враження, що сценаристи та режисер його принаймні читали. Це “Опришки” Володимира Гжицького