Олеся Ісаюк

Однією з центральних мотивацій жертв геноциду жити далі було бажання справедливості. Справедливості в її екстремальному старозавітному варіанті — “око за око, зуб за зуб”.
Саме пам'ять, цей зрадливий інструмент, про українське і про громадську активність зачищали чи не найретельніше...
Україна постає не тільки у традиційному дусі народництва як “країна козаків і селян”, а як суб’єкт і гравець у поєдинках лицарів плаща та шпаги
Маємо дві взаємопов’язані проблеми — ставлення до жінок-військовичок загалом і робота з темними сторонами героїчних добровольців.
Уся історія є подвійним “шляхом героя”, тобто шляхом випробувань, після якого герой віднаходить себе справжнього й осмислює сенс власного життя
“Совок” недаремно іменували “великою зоною”: у зоні стати частиною адміністрації — один зі способів вижити. Отож чиновники на “великій зоні” були тим самим, чим наглядачі в “малій”.
Навіть незалежність виборюється, бува, нечесними методами. Але цінність незалежності — власне у ній самій.
Якщо “перекласти” драму Маргарити Орлеанської на колізії української історії, то відчитаємо і втому від процесів, і варіанти “монологу колонізатора” — мовляв, навіщо ці всі зусилля, “даваймо жити дружно”... 
Уявлення про “народ” як вмістилище всіх ідеалів і чеснот формувалося в умовах тиску імперії, а іншування зазнала звичайність
Критика складніша, ніж просто протиставлення “Європи” і “Росії” як цивілізації і не-цивілізації. Ідеться про критику Росії як квазі-Європи, Європи тільки за зовнішніми ознаками, яка насправді є чимось зовсім іншим.