Однією з центральних мотивацій жертв геноциду жити далі було бажання справедливості. Справедливості в її екстремальному старозавітному варіанті — “око за око, зуб за зуб”.
“Совок” недаремно іменували “великою зоною”: у зоні стати частиною адміністрації — один зі способів вижити. Отож чиновники на “великій зоні” були тим самим, чим наглядачі в “малій”.
Якщо “перекласти” драму Маргарити Орлеанської на колізії української історії, то відчитаємо і втому від процесів, і варіанти “монологу колонізатора” — мовляв, навіщо ці всі зусилля, “даваймо жити дружно”...
Критика складніша, ніж просто протиставлення “Європи” і “Росії” як цивілізації і не-цивілізації. Ідеться про критику Росії як квазі-Європи, Європи тільки за зовнішніми ознаками, яка насправді є чимось зовсім іншим.
