Історична белетристика та ігри з історією у фантастичному жанрі осмислюють колоніальний, геноцидний, тоталітарний досвід, аналізучи теми ідентичності та її збереження від знищення.
Історія про найбільш яскраву, трагічну і символічну сторону колоніальності – імперія не завагається забрати у підкорених життя, а навіть продовження роду, тобто вже народжених дітей
"Пісня бризів": збіг книжкових колізій з особистими колізіями та драмами реальних українців під совєтською владою каже, що маємо справу не так з фентезі, як з алегорією на одну з частин українського досвіду ХХ століття.
В умовах загострення конфлікту між колонізатором і підкореною нацією один опиняється надто близько до позиції Пілата, а інший підозріло швидко рухається до колаборації
Всі комбінації втриматися у позиції порядної людини, втрачають сенс. Визвольна боротьба залишає мало сценаріїв лишитися на боці колонізатора і не досвідчити моральних конфліктів
Ми звикли сприймати великі держави Заходу як принципових противників російської тюрми народів. А факт, що ці західні демократії поза межами Європи були цілком собі імперіями, залишається у сліпій зоні.
Мати, яка тужить за сином, або дівчина, яка чекає нареченого, – воєнна сучасність демонструє, що цими ролями жіночі іпостасі аж ніяк не обмежуються. Втім, інші в літературі практично невидимі.
Тріумфу як моменту припечатаної перемоги – мало. Усе має бути відомщене, аби повернулася рівновага і сила сенсу. Мабуть, немає релігії чи етичної системи, яка б із цим не погодилася.
Лиш усвідомлення, що ворог остаточно зламаний, може дати геноцидним досвідом зраненій спільноті відчуття безпеки. Символічний тріумф є припечатуванням абсолютної перемоги, його вимагає колективна підсвідомість
