Олеся Ісаюк

У Галичині вибір ідентичності доводилося робити в умовах жорсткої конкуренції між кількома спільнотами. І душевні муки книжкового Кричевського — саме про це, про вибір ідентичності, попри спадщину хронічних, часто кривавих історичних конфліктів
Персоніфікація країни через жіночий образ не є чимось дивним. Так само є стандартним сюжет про ренегатство через любов до “чужинки”. Чайковський використав обидва.
Чому про гетьмана Петра Сагайдачного так мало художніх текстів? Може, він не вписується в народницький канон?
... і сила-силенна діячів “другого плану” — отих самих “других номерів”, чиїми руками насправді робиться історія.
Реальний Богун абсолютно не пасував до тієї версії історії України, яку просували у СРСР. Але чому ця постать не привертала уваги письменників поза СРСР — велика загадка
Якщо згадати, що під усіма можливими імперіями маскували Російську, то стає чітко видно: українець претендує не просто на суб’єктність, а на суперника імперії у війні сенсів. 
На котрусь із моделей мусить згодитися кожен, хто хоче хоч якогось суспільного авансу чи особистої реалізації. У всіх без винятку варіантах вимагається забути про власне коріння — мову, віру, звичаї. 
Кримські татари стали "чорним характером" у белетристиці ще у ХІХ столітті. Та в підрадянській літературі витягнули повне "бінго".
Місія Тараса Шевченка у романі Зінаїди Тулуб, написаного після ув'язнення та заслання, — показати у всій виразності роль українця в імперських координатах. Геній світового рівня, він тільки засланець, “розхідний матеріал”. Все, що може, — писати “в стіл” та допомагати тим, кому ще гірше
Проблеми з історичною белетристикою і тим, що діти не читають, матимемо, доки не прочитаємо те все, що стоїть за безпосереднім сюжетом. Це наш шлях через пустелю.