Олеся Ісаюк

Воістину має рацію Мстислав Чернов, твердячи, що краще б цього фільму не було. Нам не потрібно нічого вигадувати — аби вразити західного глядача, нам треба просто відзняти власну дійсність.
Перед нами “Над Кодаком” Теодора Микитина й “Іван Сулима” Володаря Буженка — сюжети, що видають прикметні пункти деформацій уявлень українців про власне минуле.
Полуботок апелює до свободи України, цар — не просто до імперії, а до необхідності України для її існування. Врешті лунає: “Бог розсудить Павла з Петром”. І ця фраза — не просто красива апеляція до легенди.
Мало де в українській белетристиці є стільки стереотипів про поляків, як у Чайковського. А особливо про польок
За совка ентузіасти пильнували “ідеологічної чистоти”, а після проголошення Незалежності з таким же завзяттям перескочили на патріотичний стиль “за пафосом не видно змісту”
Разом із мовною русифікацією йшло “обидлення” суспільства, стягання на найнижчий рівень культури: було недостатньо розмовляти російською – це мала бути ще й мова “блатняка”
Величезна кількість болю, для якого бракує слів. Звичайних людських слів. Які мали б відобразити тисячі особистих історій, драм, трагедій. І власних, і переданих від матерів і бабусь.
Тут можна знайти відповідники майже всіх явищ і типажів сучасної війни, що підкреслює незмінну екзистенційність конфлікту України та Росії
Не відкрию Америки, якщо скажу, що як прагматично-організаційна сторона потребує міту бодай для мотивації, так і міт час від часу потребує заземлення, “перекладу” на суто матеріальні речі.
“Змора голоду матір’ю усіх цих чорних мерців, – казала совість, – але батьком ти сам, великий Святославе... Сі трупи – то тінь, який кидає твоя слава!”