Олеся Ісаюк

Нормалізація ситуації з народжуваністю тільки фінансовим сприянням не обмежиться. Доведеться проговорювати всі травми та колізії
Текст писався вже в часи, коли не було потреби використовувати історичні події в якості езопової мови, та це не означало, що історична белетристика перетворилася на суто розважальний жанр.
Значна частина наших освітніх дискусій — це не про освіту і не про те, як її змінювати. Це взаємний обмін двома варіантами проживання травми совєтською і постсовєцькою освітою.
Завдяки потужній інерції і механізмам реплікації поведінки постсовєтське виховання у своїй масі — це не стільки про соціалізацію, скільки про муштру як єдиний спосіб соціалізації.
Грекині в українській історичній белетристиці – персоніфікація не просто «солдата імперії», а саме того його варіанта, який мусить повністю пожертвувати власною особистістю задля тієї самої імперії.
А ще вони страшенно бояться. За себе. І ще більше за нас, дорослих і повних того досвіду та ідей, за малу частинку яких у роки їхньої молодості можна було щонайменше втратити роботу
Після певної суспільної сходинки звання необхідне. Навіть якщо воно не потрібне ні самому дисертантові, ні його сфері занять, ні посаді, ні роботі, яку він виконує. Має бути — і все.
Росія зациклена на великодержавництві, Україна її приваблює саме вітальністю — але у вельми специфічний спосіб, викликаючи бажання упокорити і придушити.
Найцікавіший у цьому всьому Геродот. Найближчий йому образ — “хороший русскій”. Він не поділяє позиції свого політичного керівництва, але при тому йому не муляє ідея “розширення земель”.
Станом на даний момент багато хто внутрішньо “випав” у найбільш значущий чи найбільш звичний свій стан чи то в момент найсильнішої своєї травми і відчайдушно намагається “натягти сову на глобус”