Колись норвезька депутатка запропонувала дати Нобелівську премію миру-2020 «народу Гонконгу» за захист «свободи слова і демократії». Тепер би пасувало на Нобеля висунути covid-19 – за створення нової реальності і виконання функцій іудейського Азазеля. Огляд подій тижня в Україні.
Бюджет тижня
Оптимізм став альфою і омегою діяльності нової української влади. Звичайно, і в майже доісторичному минулому Микола Азаров у свою бутність прем’єром закликав перестати «скігліти», брати лопати і копати що кому до вподоби, але той сивочолий втікач не вмився до сучасних будівельників світлого майбутнього.
Відставлений навесні шеф Кабміну Гончарук катався по своєму відомстві на самокаті і майже як Мао Цзедун обіцяв п’ять років важкої роботи заради подальших тисячоліть процвітання. П’ять років трудитися Гончаруку не дали, його наступник Шмигаль ходить кабінетом на своїх двох і повноваження говорити про перспективи в кольорах ЛГБТ переважно делегує власним підлеглим.
Головний кошторис уряд заніс до парламенту, не порушуючи жодних норм. Що робити з державним бюджетом на наступний рік, депутати мають розібратися до 1-го жовтня, щоб голосувати за корегований ними документ в листопаді. Найважливіші цифри кошторису такі: доходи держбюджету – 2021 передбачають в розмірі 1 трильйон 71,1 мільярда гривень, а витрати – 1 трильйон 350 мільярдів гривень. Дефіцит можна порахувати і без калькулятора, але впевненість у завтрашньому дні переповнювала міністра фінансів Сергія Марченка як медіатора теми. «Я хочу сказати, що цей бюджет є реалістичним, є збалансованим, його можна виконувати, можна забезпечувати мінімальну заробітну плату, можна здійснювати індексацію, можна здійснювати інвестиційні програми та проекти», – заявив головний фінансист.
Ще більше фонтанував життєрадісністю радник Президента економіст Олег Устенко. У телеефірі через кілька годин після презентації у Верховній Раді Устенко заявив: «Бюджет, який був поданий до Верховної Ради, – це досить типовий бюджет для країни, яка виходить з кризи, так звані післякризові бюджети».
Поки весь світ готується до повноцінної масштабної економічної кризи, окремо взята Україна її вже подолала і семимильними кроками йде до економічного благополуччя. Дані Держстату про 11% падіння ВВП протягом липня-вересня слід вважати панікерством, а цифри на обмінних пунктах є наслідком погіршення зору, спричиненого коронавірусом.
Саме на «корону» можна буде списати майбутні економічні проблеми, а якщо вже зовсім все піде зле, то зробити Марченка офірним цапом також буде правильним рішенням.
Корупція тижня
Азазелем має шанси стати і народний депутат від «Слуги народу» Олександр Юрченко. Цей громадянин має потужну кредитну історію, в якій не лише співпраця зі «Свободою», «Самопоміччю» і «Укропом», а й викрадення в часи власної справді зеленої молодості чотирьох пляшок пива, за що мав приємність спілкуватися з компетентними органами.
Тепер нардеп з ними мусів би спілкуватися, бо нібито вимагав 200 тисяч доларів США за процес «порєшать» проблеми утилізації сміття на законодавчому рівні в загальнодержавному масштабі. Операція, за яку б Юрченко отримав грошей на три сотні тисяч пляшок пива і не мусів би більше шнирити магазинами, провалилася, і «слугу» потягли до криміналу. Більше того, Володимир Зеленський назвав таких негарних людей, як його безпартійний соратник, «злодіями», а тому майбутнє Юрченка малюється небом в клітинку.
Підозрюваний у отриманні незаконної вигоди, якого викликали на засідання Вищого антикорупційного суду для обрання йому запобіжного заходу, зробив віртуозний крок – не прийшов до того поважного закладу, бо «контактував з особою, у якої підтверджений COVID-19». Тепер Юрченко – вже ніби і не зовсім втілення парламентського зла, бо піклується про тих, хто його оточує, а на права його зазіхає і вже засудив державний діяч, який до судової гілки влади не має жодного стосунку, тобто Президент.
Якщо вчинити публічне побиття шпіцрутенами у влади на предмет Юрченка вийде (у що віриться не дуже), то пиворіз-невдаха мав би згадати про Європейський суд з прав людини і, як легендарна Неллі Штепа, отримати з державного бюджету відповідну сатисфакцію. (На час написання матеріалу Юрченко з’явився на повторне засідання суду у своїй справі і був заарештований з можливістю внесення застави).
Комісія тижня
Структури, що мають стосунок до боротьби з корупцією, не втомлюються тішити скандалами довкола себе і загадковістю власного майбутнього та майбутнього тих, хто має нагоду жити з ними в одній державі.
Голова Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький пішов у відставку рівно місяць тому. З того приводу виникла необхідність створити комісію, яка б мала вибирати нового шефа САП. Європейські партнери, які раніше переймалися проблемами Національного антикорупційного бюро, тепер занепокоїлися тим, що коїться в САП. Після заяви членкині комітету у закордонних справах Європарламенту Віоли фон Крамон, яка спрогнозувала, що Україна через своє неакуратне поводження з антикорупційними структурами може втратити фінансову допомогу Заходу і безвізовий режим пересування по Європі, сильно збентежило всю прогресивну громадськість на схід від Рави-Руської.
З безвізом вийшло майже так само гарно, як з «короною» – акцент з повного нерозуміння, що робиться в плані боротьби з корупцією, був переключений на можливу заборону громадянам України безпроблемно провести вік-енд десь в районі Остенде.
Користувачі безвізом тим перейнялися, їх (користувачів) заспокоїли прем’єр Шмигаль і Президент Зеленський словами на кшталт «ситуація під контролем, спи, маленький козачок, тато не дасть бабаєві забрати в тебе можливість кататися до Жешува».
Про комісію, яка б мала визначати, хто гідний очолити САП, вже і не згадували. А позбавити безвізового режиму громадян України таки не зможуть навіть в довгостроковій перспективі, бо підписуватися у власній недалекоглядності (читай – профнепридатності) євробюрократам з Брюсселю не comme il faut.
Новий рік тижня
Не дуже святкове відзначення Рош га-Шана спричинило кілька сутичок в Умані, але найцікавіше коїлося на українсько-білоруському кордоні, який ізраїльські хасиди хотіли, попри заборону, перетнути чи то за допомогою підкупу прикордонників, чи то в стилі опонентів Микити Карацупи і його вірного чотирилапого друга Індуса, чи то виконуючи «Ще не вмерла», одягнувши шаровари і вишиванки.
Прикордонники вистояли, а до могили цадика Нахмана дісталися десь дві тисячі хасидів, хоча в минулі роки їх там було разів у двадцять більше.
Обійшлося без жертв і руйнувань, і тепер можна згадати про петицію у Верховний суд Ізраїлю щодо зобов’язання тамтешнього уряду перенести могилу згаданого цадика на землю обіцяну. З української сторони можна було б стимулювати процес початком переговорів у якихось громадських організаціях, на рівні багатосторонніх переговорних груп з залученням достойних сивочолих людей.