«Не буде більше настільки комфортного стану, що був після розпаду совка, коли можна було робити сміливі кроки і не виправдовуватися за помилки». Ігор Панчишин.   Перформанс "Пам'ятник братам Гартенбергам", Ігор Панчишин, 1996 р.  

  Тарас Мельничук виявив себе принаймні в двох родах літератури – ліриці і епосі. Що за маячня? – обуряться ті нечисленні, що знають творчість Мельничука, з тих нечисленних, що читають взагалі. Себто, особливих зауваг і не прозвучало б, навіть якби автор цих рядків виявив профанність, а чи вдався до провокації. Тим не менше, ані першого, ані другого в цьому твердженні нема.

Нещодавно в Івано-Франківську з`явилася нова громадська ініціатива, яка поставила своїм завданням оберігати архітектурно-топографічне обличчя старого міста. Хоч про збереження історичних будівель (а це 5 пам`яток національного та приблизно 560 – місцевого значення) у якийсь спосіб дбають і місцевий осередок Товариства охорони пам`яток, і державні та самоврядні відділи охорони культурної спадщини, у громадських активістів – безмежне поле діяльності.

Напередодні Дня незалежності в Івано-Франківську знову зібрали дискусійний клуб «PRO-позиція». І хоч обговорювати планували трансформацію політичних симпатій Прикарпаття за період незалежності, мова здебільшого мовилася про всю Україну, аналіз останніх 22 років її історії та прогнози на майбутнє.  

АRT-Львів "ковтає слинку": у Івано-Франківську створили муніципальний Центр сучасного мистецтва!  Сьогодні тут відкривається перша виставка «Презентація».    

  (підготував Василь Карп’юк)     Третій герой циклу «Пси святого Луки» – Ярослав Яновський. Він не лише художник, а й письменник, кінематографіст, перформер… Проте, найбільше таки художник, якщо розуміти це поняття в якості тотальної естетики. Яновський творчий завжди і в усьому, він поєднує не лише різні стилі чи течії, а й синтезує різні види мистецтва, і це йому вдається дуже зграбно. Хоч, як зазначає сам митець, його творчість інтуїтивна, себто, якість не від розуму, а від натхнення.  

Вперше Ігор Померанцев помітно зринув в українському мовному просторі кілька років тому книжкою «КГБ та інші…». В цьому виданні вдало поєднані поезія, есеї та світлини. Разом – цілісний мистецький продукт, цікавий для споживання. І вже в тій книжці не можна було не зауважити філігранності поетичного слова Померанцева. Безсумнівно, далася взнаки радіожурналістика, якою все життя займається автор. Вірші – як короткі інформаційні повідомлення. Все найважливіше і майже нічого зайвого.  

Цей сивий і розважливий чоловік заходить до мене рідко. У нас різні зацікавлення, різні темпераменти та різний спосіб життя. Він приходить лише тоді, коли у світі стається щось незвичайне. Він був моїм гостем наступного дня після падіння нью-йоркських хмарочосів, на топі Помаранчевої революції й в ті жовтневі дні дві тисячі восьмого, коли обвалилася гривня. Під час останніх президентських виборів ми розмовляли двічі.  

  Ми й раніше здогадувалися, що все можливо, але цього разу підтвердили і самим собі, і навіть тим, хто не здогадувався. Перша в Україні Резиденція для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен» успішно і вдало стартувала. Аналогічно завершився і перший заїзд учасників проекту, а зараз вже формуються плани на майбутнє.    

Зала спілки художників потішила новою художньою виставкою мешканців та гостей Івано-Франківська. Третій чи четвертий рік поспіль у липні (на день народження) її заповнює «персоналка» найстаршого художника краю — Івана Івановича Лободи. Цього року заслужений художник України відзначає своє 86-тиліття.