Кожне місто стоїть на некрополі. Іноді ця істина очевидна. Провівши майже тиждень у Керчі, де курганний некрополь скіфських царів розташований просто у межах міста, я почав інакше дивитись на міський асфальт. В певному вимірі буття ми щоденно ходимо надгробком. Кам’яною накривкою мегамогили.  Й не лише ходимо. Це не може відбуватись безкарно.  

Оце тепер йдеться про видобуток у Галичині газу зі сланців. Питання це дискусійне й викликає чимало суперечок і на високому політичному рівні, і в суспільстві. А тим часом історія початку побутового використання газу на наших теренах є вельми цікавою. І в Івано-Франківську, скориставшись прикладом Львова, створили цілий газовий музей, відкриття якого відбулося цього тижня.   Увага! Розшукується експонат. Якщо хтось має це «диво» техніки — зголошуйтеся до музею

Українська школа, що перебуває у стані перманентного реформування, щораз більше непокоїть. Зміни, які вносять до системи освіти, часто не враховують потреб і можливостей дітей. Кількість «базових» знань, що їх мусять засвоювати учні, зростає, якість їх викладу зменшується, а творчі предмети, покликані розвивати дитину не лише інтелектуально, а й емоційно, — ще за радянською звичкою на глухому марґінесі.  

Сесія Івано-Франківської обласної ради погодила Угоду про видобуток сланцевого газу на Олеській площі. Частину пропозицій депутатів враховано в Уряді, погоджено з «Шевроном» і внесено до нового проекту Угоди. Губернатор області та міністр палива й енергетики назвали це перемогою і великим кроком на шляху до енергетичної та політичної незалежності України. Однак для набуття чинності Угоді бракує ще одного кроку — схвалення в обласній раді Львівщини, сесію якої з цього питання призначено на 1 жовтня.  

  З музикою все веселіше, а читати вірші — тим паче. Якщо читець не надто добрий, то фон порятує. Звісно, все буде прекрасно, коли декламує Юрій Андрухович, а музикують Вера Каппелер і Петер-Конрадин Цумтор. Андрухович не просто читає, а й часом співає; музики не лише створюють фон — вони переплавляють текст і музику у цілісну штуку.    

  «Не буде більше настільки комфортного стану, що був після розпаду совка, коли можна було робити сміливі кроки і не виправдовуватися за помилки». Ігор Панчишин.   Перформанс "Пам'ятник братам Гартенбергам", Ігор Панчишин, 1996 р.  

  Тарас Мельничук виявив себе принаймні в двох родах літератури – ліриці і епосі. Що за маячня? – обуряться ті нечисленні, що знають творчість Мельничука, з тих нечисленних, що читають взагалі. Себто, особливих зауваг і не прозвучало б, навіть якби автор цих рядків виявив профанність, а чи вдався до провокації. Тим не менше, ані першого, ані другого в цьому твердженні нема.

Нещодавно в Івано-Франківську з`явилася нова громадська ініціатива, яка поставила своїм завданням оберігати архітектурно-топографічне обличчя старого міста. Хоч про збереження історичних будівель (а це 5 пам`яток національного та приблизно 560 – місцевого значення) у якийсь спосіб дбають і місцевий осередок Товариства охорони пам`яток, і державні та самоврядні відділи охорони культурної спадщини, у громадських активістів – безмежне поле діяльності.

Напередодні Дня незалежності в Івано-Франківську знову зібрали дискусійний клуб «PRO-позиція». І хоч обговорювати планували трансформацію політичних симпатій Прикарпаття за період незалежності, мова здебільшого мовилася про всю Україну, аналіз останніх 22 років її історії та прогнози на майбутнє.  

АRT-Львів "ковтає слинку": у Івано-Франківську створили муніципальний Центр сучасного мистецтва!  Сьогодні тут відкривається перша виставка «Презентація».