...А мене вони заразили тьмяним чаром естетики курортного способу життя, неквапливості і оголеної товариськості. І води як найбільшої цінності, довкола якої все спроможне обертатися.
Вони, маючи бездоганну галицьку вимову, говорили попросту бридко: "вопше, тоже, подаркі". Повний шмельц, цього досить, щоби не хотіти мати з цим прошарком нічого спільного.
Як завжди у радянських, вирішили найраціональніше – ліквідувати. А за мистецьким рівнем різьб це місце мало колекцію, яка могла позмагатися навіть з Личаковом.
