В Івано-Франківську відновили браму до палацу засновників міста — родини Потоцьких. І хоч будівлі за тією брамою палацом назвати важко, це, однак, пам'ятка архітектури 17–18-го століть. А через те, що в цих приміщеннях з часом розмістили військовий шпиталь, палац вважають ще й пам'яткою військової архітектури 19-го століття. Зі слів начальника міського відділу охорони культурної спадщини, Ігоря Панчишина, це, напевно, перша пам'ятка в місті, яку вдалося реставрувати за часів незалежності України.  

Пропонуючи повитягати із фондів музею і виставити роботи з колекції легендарної франківської бієнале «Імпреза», я не очікував, що основним питанням, яке виникне в процесі, буде «А чи була Імпреза?...». Виявляється, покоління молодих, що тоді, на початку ‘90-х, щойно народжувалося на світ, навіть не уявляє можливості виникнення в провінційному містечку амбітного проекту – проведення міжнародної мистецької акції бієнале «Імпреза», що відбулося п’ять разів (1989, 1991, 1993, 1995, 1997) і вплинуло на розвиток артистичних процесів на десятиліття вперед.  

Перша зустріч, що відбулась в Івано-Франківську у форматі TEDx, зібрала неочікувану кількість учасників. Доповідачі розмірковували на тему, що ж потрібно Україні сьогодні. Київський гість Петро Порошенко переконаний, що маємо стрибати, як жаби. Львів'янин Андрій Садовий — що треба просто брати і робити. Приблизно одностайна з ним журналістка Наталія Соколенко, яка, пропагуючи гасло «No skigling!», пропонує не обирати «менше зло», а творити вибір самим. Юрист Андрій Романчук радить покладатись у своїх діях не емоції. Усі доповідачі говорили, спираючись на власний досвід успіху.

 

На ринковій площі Івано-Франківська руйнується будинок, в якому народився й виріс колишній голова Федеральної Резервної Системи США Артур Бернс.    

  Кожне місто стоїть на некрополі. Іноді ця істина очевидна. Провівши майже тиждень у Керчі, де курганний некрополь скіфських царів розташований просто у межах міста, я почав інакше дивитись на міський асфальт. В певному вимірі буття ми щоденно ходимо надгробком. Кам’яною накривкою мегамогили.  Й не лише ходимо. Це не може відбуватись безкарно.  

Оце тепер йдеться про видобуток у Галичині газу зі сланців. Питання це дискусійне й викликає чимало суперечок і на високому політичному рівні, і в суспільстві. А тим часом історія початку побутового використання газу на наших теренах є вельми цікавою. І в Івано-Франківську, скориставшись прикладом Львова, створили цілий газовий музей, відкриття якого відбулося цього тижня.   Увага! Розшукується експонат. Якщо хтось має це «диво» техніки — зголошуйтеся до музею

Українська школа, що перебуває у стані перманентного реформування, щораз більше непокоїть. Зміни, які вносять до системи освіти, часто не враховують потреб і можливостей дітей. Кількість «базових» знань, що їх мусять засвоювати учні, зростає, якість їх викладу зменшується, а творчі предмети, покликані розвивати дитину не лише інтелектуально, а й емоційно, — ще за радянською звичкою на глухому марґінесі.  

Сесія Івано-Франківської обласної ради погодила Угоду про видобуток сланцевого газу на Олеській площі. Частину пропозицій депутатів враховано в Уряді, погоджено з «Шевроном» і внесено до нового проекту Угоди. Губернатор області та міністр палива й енергетики назвали це перемогою і великим кроком на шляху до енергетичної та політичної незалежності України. Однак для набуття чинності Угоді бракує ще одного кроку — схвалення в обласній раді Львівщини, сесію якої з цього питання призначено на 1 жовтня.  

  З музикою все веселіше, а читати вірші — тим паче. Якщо читець не надто добрий, то фон порятує. Звісно, все буде прекрасно, коли декламує Юрій Андрухович, а музикують Вера Каппелер і Петер-Конрадин Цумтор. Андрухович не просто читає, а й часом співає; музики не лише створюють фон — вони переплавляють текст і музику у цілісну штуку.