Підготував Василь Карп’юк   Анатолій Звіжинський: «Сучасне мистецтво загострює погляд на стан речей, що існує в суспільстві. Воно не займається ні вихованням, ні провокаціями. Може тільки загострити увагу. Інколи ударом палиці по чолі».  

Відсутність аристократії відчуваємо як ніколи. Може вони й були неробами, ті аристократи, проте виконували важливу соціальну місію. Стояли на обороні честі і гідності. А це, виявляється, є принциповим. Тому що плебеям (як селюкам, так і міського розливу), предки яких думали здебільшого про виживання, до честі і гідності справи немає. Звідти і «тушки» у парламенті, і відсутність в українських ЗС офіцерських судів честі, і продажна журналістика, і культ гопоти, і полум’яні патріоти, що одночасно є хабарниками, і священики, що слугують богам грошових знаків.

Івано-Франківська галерея «Арт на мур» – заручниця ситуації провінційної містечковості – в своїй виставковій політиці продовжує балансувати на межі популярного або інтелектуального, красивого або незрозумілого, демонструючи весь можливий потенціал місцевих/іногородніх авторів та торуючи перспективи ринкової привабливості мистецтва. Відповідно до цього контексту нова виставка в «Арт на мур» – живопису і графіки Весели Найденової «Феї та дракони» – пропонує глядачам один із варіантів інсайдерського світосприйняття.

  Найбільша драма в тому, що Герасим’юк багато років живе у Києві і весь цей час пише про гори. Звісно, не тільки. А все ж, гуцульські ритми проникають навіть в «урбаністичні» твори поета, навіть у «Київську повість» («Ти чув барвінкову»). У столиці теж багато музики звучить. Але такої нема: «як разом заграли всі скрипки і цимбали, флояри і дримби / та вдарили бубни, / а спершу озвалися всі трембіти і роги – разом!».

В Івано-Франківську нарешті призначили склад міського виконавчого комітету, і став він наполовину «свободівським». Міський голова, натомість, у нелегкому і тривалому протистоянні обстояв першого заступника, Фітеля, і ще має трьох своїх членів виконкому, включно з лікарем-інфекціоністом на посаді заступника з економічних питань. Отже, рахунок між мером і «Свободою» у Франківську зрівнявся. 1:1…  

  Підготував Василь Карп’юк     «Коли художник починає перейматися як продати свій твір – це шлях в нікуди». Ростислав Котерлін  

  Я все частіше називаю свою малу батьківщину «містом ІФ». Адже називати її «Івано-Франківськом» якось не випадає – многа лішніх букафф. Називати «Франеком» услід за місцевими любителями креденсів і філіжанок також не хочеться. Літер менше, зате некликано з’являється якийсь лівий фацет Франек – чи то барига з речового ринку, чи то торчок, що мешкає десь на Зосиній Волі.

 

Івано-Франківську міську раду в народі називають «білим домом». Асоціація, ясна річ, пов'язана з кольором стін фасаду її будівлі. Але, як казав уславлений анімаційний капітан, як ви човник наречете, так він вам і попливе. Одне слово, в Івано-Франківській мерії бавляться у велику політику. Настільки велику, наскільки великим є вплив, та й, зрештою, постаті тих, хто становить собою орган місцевого самоврядування.    

Україною ходить привид революції. Кого не спитай, усі відчувають його присутність. Але жодних ознак, що цей привид матеріалізується, і революція в Україні станеться, нема. Є хаотичні спалахоподібні реакції людей на ту чи ту несправедливість. Є організоване парламентськими опозиційними партіями так зване «народне повстання», завершальний етап якого, до речі, запланований на ці вихідні. Та от нема відчуття, що все це вкупі переросте у зміну панівної системи чи бодай людей, які цю систему уособлюють.