Іздрик: погляд з черепа

Відкриття виставки Юрія Іздрика «EN THEO (бог всередині)» в івано-франківському ЦСМ перетворилося в самодостатнє дійство (геппенінг), що тривало майже півтори години. І не тільки завдяки «шаманізму» автора та групи підтримки, але й через ейфорію публіки, яка ніяк не хотіла розходитися.

 

 

Традиційне, на перший погляд, читання віршів зі збірки «Після прози» під відеомузичний супровід dj xaoRa та рухливі картинки vj Glow і необов’язкову, але сентиментальну скрипку від Pavel (запис і трансляція - vj group «CUBE») несподівано переросло в спонтанну, але хитро продуману ритуальну акцію посвячення в адептів сучукрпоезії. Хоча в залі можна було спостерігати присутність Ю. Андруховича, Ю. Прохаська, Р. Шпука, О. Бринської (а отже, теза про адепність не зовсім правомірна) та ще декотрих свідків та причетних до появи поняття «станіславський феномен», драйв був ще той! Особливо це позначалося на молоді. Юні мами з дрібними діточками не хотіли покидати залу, не зважаючи на дитяче вередування з приводу нерозуміння інтригуючої інтимної лірики, такої потрібної жіноцтву у вільний від праці час.

 

 

Іздрик ворожив, мольфарив, чаклував… Вельми вдало і потужно, ритмічно заколисуючи і бравурно, чітко промовляючи зрозумілі тексти, або мугикаючи загадкові звуки. Це було шось! Треба було бачити… Зрештою уривки відеозапису можна надибати в мережі і пересвідчитися. Заворожуюче блимання відеоряду, підступна ритмічна секція і тужлива скрипка додавали адреналіну. Публіка була в трансі. Поодинокі тютюнозалежні вискакували на двір покурити. Давався взнаки вечір після важкого трудового дня (тижня). Коли виникає потреба відвиснути. Цього разу без алкоголів, телевізора і кола друзів. Мова йшла про самотність, тому сум об’єднував. Іздрика неможливо не любити. Навіть в цей час нічогості, невизначеності, заклопотаності краса не минає безслідно. Запаморочлива глибина Deep Purple вражаюча. Юрій (Йорик) вміло грає вар’ята, начитує мелодію втраченого. А поруч на стінах: і Гугенгайм, і Тесла, і Довженко та інші своєю візуальною ритмікою вторять декламації автора. Це вже про виставку колажів, що спровокувала відкриття. Тут Іздрик інший.

 

Ю. Іздрик, "Довженко"

 

«Незрозумілість – термін, який запропонував ще Фридрих Шлегель, який можна застосовувати, щоб описати ситуації, коли іронія ускладнює той смисл висловлювання, який у нього вкладено». Здавалося, мова йде про отвір для ключа, замкову щілину (за Google-м), або на крайняк про жарівку. Принаймні, такі асоціації виникають щодо графічної серії з 20-ти аркушів, де посередині кожної композиції міститься контур, що на перший погляд нагадує жарівку???

 

– Ти що сліпий? – каже у відповідь Іздрик, – це ж череп! Бідний Йорик. Бо в ньому – Бог, в голові кожного.

 

Ю. Іздрик, "Профанфас"

 

Отже – череп. Ок! До чого ж назви? Тесла, Театр тіней, Гугенгайм, ж/д, Кадастр, Довженко, Екзегеза, Ілюмінатор, Людина-абажур, Будильник, Йорик, Девальвація, Веймар, Пітербрук,  Дитинча, Коктопарад, Коридор, Профанфас, Хікікоморі, Бергамот. Ці слова хоч щось об’єднує? «Сформульоване Юлією Кристевою поняття «практика означування» наполягає на динамічному процесі сигніфікації, що включає в себе суб’єкт і політику. Хоч практика означування може мати місце і в таких засобах комунікації, як мистецтво і музика, Кристева вважає, що текст та переосмислення політичної мови дають особливо переконливі приклади їхнього виразу. Ці приклади текстуальної практики «не відкидають наративу, метамови або теорії, а натомість проходять крізь них, «постійно перетинаючи межу, внаслідок чого сигніфікація не замикається в систему, а натомість приходить до нескінченності у своєму процесі», - констатує Бернадеста Майлер. Тож ми поставлені перед радикальною непізнаваністю і майбутнього, і реального. Історія життя – це еволюція невизначеностей, зростання свободи, набуток розчарувань і скорочення списку сподівань.

 

Ю. Іздрик, "Йорик"

 

Переліки відповідей неочікувані і хаотично перемішані, бо назви умовні і скоріше збивають з пантелику, чи на манівці, аніж пояснюють побачене. Палімсестність багатошарових зображень, неодноразово замальованих поверху, надає аркушам історичної ваги, значущості та віри в те, що за допомогою таємничих Х-променів можна довідатись про те, що «під», з чого починалося? Композиції усіх аркушів хоча і будуються навколо умовного черепа, схожого на замкову дзюру, різняться колористичними вирішеннями, пластикою рисунків, внутрішньою космогонією та зовнішньою орнаментикою. Сюжети танцюють навколо отвору. Практика означування зводиться до проголошення гасел та застосування багатьох прийомів постмодерну: цитування, іронії, деколажу, змішування, неясності, непевності, плинності…

 

Ю. Іздрик, "Ексегенеза"

 

Іздрик уникає відповідей. Правильно, бо їх немає. Є ми, оточення, футбол, політика, кобіти, трава, алкоголь, радість… Цим Юрко і тішить. Бо далі буде наступна безперервність і ода до радості.

18.11.2013