Під заголовком „Австро-Угорщина і історична місия Росиї" появилась у віденськім двотижневику "Oesterreichische Rundschau" статя Austriacus-a. Оден з прихильників нашої часописи, побачивши журнал на каварнянім столї і прочитавши лише деякі уступи статї (як се звичайно робить ся в каварни), донїс нам про неї, зазначуючи між иншим, що вона написана з незвичайно "як на Нїмця" "докладною знайомістю ро­сийської, української й польської бувальщини" і т. д. Ми надрукували ту похвальну оцїнку нашого інформа­тора і заповіли, що в найблизшім часї подамо цїлу статю.

(Михайло Яцків: "Смерть Бога". Нариси і новелї. — "Новітня Біблїотека", випуск 13—14).  

III. Пануюча серед польської суспільности росийська ориєнтация оставила свої слїди і на твореню східногалицьких сїльських мандатів.

ІІ. Тенденция скривдженя нас при нагодї у­хвалюваня виборчої ординациї являє ся наглядно при подїлї виборчих округів в сїльській куриї. Поминувши факт, що наше сїльське населенє о­держало відносно за мало мандатів (45 на 99), сама конструкция виборчих округів в сїй куриї, проєктована всепольським видїлом краєвим і ре­ферентом ґрафом Г. Баденїєм є того рода, що петрифікує на довгі часи панованє польської шляхти в Східній Галичинї утворенєм двоманда­тових мішаних (українсько-польських) округів числом 17 на загальну цифру проєктованих 21 польських сїльських мандатів.

I. Виборча реформа до галицького сойму найактуальнїйша справа нетільки краєвої га­лицької а й загально державної австрийської полїтики, застрягла тепер в субкомітетї вибор­чої комісиї і можливо, що приготований доси материял в справі виборчої реформи не прибе­ре форми закона і остане ся архівальним мате­риялом, цікавим хиба для будучих дослїдників полїтичної істориї Галичини.

Не від нинї заморока між нами. Тріває у нас від многих а многих лїт. Причина тої замороки перед всїм нерозвитість нашого за­галу і велике виображенє о собі декотрих людей, що себе уважають духовими провідни­ками народа. Буває таке, що хто напише я­кий стишок або яку повістку, сей час думає, що єму належить ся первеньство в лїтературі. Булоб се не великої ваги, колиб разом з тою думкою у декотрих писателїв ве лучилась о­хота все критикувати і поневіряти. Критика найчастїйше несправедлива, фальшива, осно­вана на власній, дуже чудній сновидцї.

(Записки Наукового Товариства ім. Шевченка Рік 1912, книжки IV— VI).  

Під сим за­головком помістила віденська Die Zeit в числі 3.746 з дня 28. м. м. довшу статю, в якій непід­писаний автор, обговоривше переслідуваня Укра­їнців в Росиї та перехваливши благодати, яких вони зазнають в Австриї, так пише: „В ненави­сти до росийського царату сходять ся Поляки й Українці, котрі впрочім живуть в острій націо­нальній боротьбі, і таксамо як Поляки також і Українці роблять далекосяглі приготованя, щоби на випадок війни проти Росиї могти австрий­ській монархії дати добрі прислуги.

(Гадки провінционала на тему словесної та азбучної війни). (Конець). Так само з формами. Мало того, що в якімсь говорі ви чуєте и не і (приміром са­ми не самі), але памятайте, що цїлі по­колїня вчили ся вимовляти і, що цїлі тисячі, а може й мілїони книжок так, а не инакше тую форму пишуть, що на великім просторі нашої країни нарід також так говорить і най вам не захочує ся притьмом новости вво­дити.

(Гадки провінционала на тему словесної та азбучної війни),   У сусїда неділя, а в нас середа...   Дивна річ, що у нас, саме в найгрізнїй­ші хвилини, коли треба як найбільшого зди­неня сил до оборони загроженого народного добра, виринає справа — правопису. Певно, що культурний нарід повинен і о правопись дбати, але чому та дбалість являє ся у нас саме тодї, коли в далеко важнїйші справи, то вже єй Богу, тайна нашої психіки.