I. Виборча реформа до галицького сойму найактуальнїйша справа нетільки краєвої га­лицької а й загально державної австрийської полїтики, застрягла тепер в субкомітетї вибор­чої комісиї і можливо, що приготований доси материял в справі виборчої реформи не прибе­ре форми закона і остане ся архівальним мате­риялом, цікавим хиба для будучих дослїдників полїтичної істориї Галичини.

Не від нинї заморока між нами. Тріває у нас від многих а многих лїт. Причина тої замороки перед всїм нерозвитість нашого за­галу і велике виображенє о собі декотрих людей, що себе уважають духовими провідни­ками народа. Буває таке, що хто напише я­кий стишок або яку повістку, сей час думає, що єму належить ся первеньство в лїтературі. Булоб се не великої ваги, колиб разом з тою думкою у декотрих писателїв ве лучилась о­хота все критикувати і поневіряти. Критика найчастїйше несправедлива, фальшива, осно­вана на власній, дуже чудній сновидцї.

(Записки Наукового Товариства ім. Шевченка Рік 1912, книжки IV— VI).  

Під сим за­головком помістила віденська Die Zeit в числі 3.746 з дня 28. м. м. довшу статю, в якій непід­писаний автор, обговоривше переслідуваня Укра­їнців в Росиї та перехваливши благодати, яких вони зазнають в Австриї, так пише: „В ненави­сти до росийського царату сходять ся Поляки й Українці, котрі впрочім живуть в острій націо­нальній боротьбі, і таксамо як Поляки також і Українці роблять далекосяглі приготованя, щоби на випадок війни проти Росиї могти австрий­ській монархії дати добрі прислуги.

(Гадки провінционала на тему словесної та азбучної війни). (Конець). Так само з формами. Мало того, що в якімсь говорі ви чуєте и не і (приміром са­ми не самі), але памятайте, що цїлі по­колїня вчили ся вимовляти і, що цїлі тисячі, а може й мілїони книжок так, а не инакше тую форму пишуть, що на великім просторі нашої країни нарід також так говорить і най вам не захочує ся притьмом новости вво­дити.

(Гадки провінционала на тему словесної та азбучної війни),   У сусїда неділя, а в нас середа...   Дивна річ, що у нас, саме в найгрізнїй­ші хвилини, коли треба як найбільшого зди­неня сил до оборони загроженого народного добра, виринає справа — правопису. Певно, що культурний нарід повинен і о правопись дбати, але чому та дбалість являє ся у нас саме тодї, коли в далеко важнїйші справи, то вже єй Богу, тайна нашої психіки.

  До редакції "Дѣла" подав сими днями Всч. о. Лев Струтиньскій, гр.-кат. парох в Космачи, коло Солотвини, вістку про "хроби", які явились були досить численно на сніговій поволоцї піль космацких 1. руского лютня (13. лютня по Григоріяньскому численю) б. р. по сильній вітряници, коли то наступила тишина і снїг почав притрясати. Заразом зволив Всч. о. Струтиньскій нашій редакції прислати на показ кілька примірників тих "хробаків".  

  [Письменники, що пишуть gratis. — Передплатники, що не платять. — Наріканя і відозви до кишень передплатників. — Котрий читань лїпшій, интеліґентний, чи неинтеліґентний? — "Невидимі" зарібки з книжок. — Автор і друкарня. — Література брошур. — Причини і наслїдки. — Дезерція авторів. — Проєкт зїзду. — Радьте!]  

З матеріялів до исторії 1848 року.  

  І.