Під Комарном на горбі коло лїса стоїть у загородї високий, мурований, білий памятник у видї колюмни з дивним написом під самим верхом; з одного боку написано там: меа mors, а з другого боку: tua vita. Тому що не знати, де початок гадки, можна напис читати: mea mors tua vita і tua vita mea mors. Сяк чи так напис має своє значінє і лякає прохожого своїм зловіщим змістом.

Василь Підпенюк і Гриць Соловій пили горівку, а Микола Волох пив пиво, бо від горівки і гараку присяг ще перед двома роками як у бійці ребро єму вломили. Всї три говорили про сїльскі новини, про дїтий і засїви та переповідали собі се, що зачули від людий або з часописий. Все статочно, помалу і поважно, без образи божої і людскої.  

Сьвященик села Ц. стрітив на дорозї свого парохіянина, виборця, Гната Воробця, що мав вибирати посла до сойму, поздоро­вивши ся, почав з ним розмову: — Щож там, Гнате? будемо голосувати? — А будемо, прошу отця духовного, бу­демо, а-якже! Чому би не голосувати? Як го­лосувати, то голосувати! — Але на нашого кандидата!

Коли се пишу, (10. липня) у галицкім Меранї, себ то в Залїщиках, осїнна студїнь; буйний вітер гне тополї до самого долу і об­риває в садах останні, і так нечисленні сего року, недозрілі морелї, які десь не десь на галузках уже починали червонїти ся. На бру­дних улицях не видко нї одного жидика, ста­рі жидівки не сидять на порогах хат перед вонючими ровами, котрими стїкає всяка не­чисть, і не плетуть бездушно панчіх, жиди міркують по брудних хатах, як далї жити на білім сьвітї, — одним словом тихо і мирно у місточку.