І.   Теоретичні основи для новоі радікальноі партіі, які в наших очах доспівають поміж молодіжю, іменно єі енергічнійшою та живійшою частиною, не виходили зразу зовсім поза рамки так названоі "народовскоі" чи там "украінофільскоі" партіі. Правда, що прінціпи тоті здобували собі молоді люде західно-европейскою наукою та чужим, найпаче російским письменством, то значить, обрадувалися далеко не на думках галицких народовців, та все ж таки належали вони до народовскоі партіі, до неі причіплялися і для неі працювали.  

Поміщаючи понизше дуже цікаве письмо ч. Павла Думки, мусимо завважати ось що. Перше. Що "Народ" для загалу наших сільских людей за мало зрозумілий і за мало тикає йіх безпосередних справ — се правда. На се звертали нашу увагу від самого початку і се й ми самі чули, та годі було зовсім махнути рукою на нашу інтелігенцію, серед котроі власне від 1889 р. великий рух, але й велика замішанина в думках, велика ростіч в усяких починках.

Ще не виступила була наша партія, а вже люде добрі стали про неі говорити. "Діло" перше, не дозволившися господарів, подало звістку про приватний зйізд радикалів та ще й назвало по імю трох участників зйізду: дра Т. Окуневского, дра Даниловича та Іл. Гарасимовича, — що вже зовсім неделікатно.

  У Львові, дня 20 н. ст. жовтня 1890.   Вчера подали ми в повній основі "проґраму руско-україньскої радикальної партiї", — нинї-ж скажемо про неї кілька слів від себе.   Прочитавши сю проґраму, можна сміло приложити до неї нашу пословицю: голосні бубни за горами, а з-близька — звичайні тарабани.  

  І.  

Ніч ясна, тепла, літна. В маленькім місточку, котре повстало через рух фабричний, стоіть при дорозі красний дім заможного панства, відділений від гостинця низенькими штахетами, за котрим перед домом шарієся, від блеску вікон і блідого світла місяця, зелений травник з прехорошими щепленими рожами і всякими прикрашуючими низькими квітами. На протів низенький старий домочок з відповідним до себе обгородженьом, з городчиком, на два кроки завдожки, рівно з домом, з маленькими кльомбиками, на котрих з помежи буряну виглядає самосійний огородовий мачок. Там ясно ту темно, там гамір, ту тихо.

I.   — Чого ти все сумуєш, Левку? чого плачеш? Жаль за домом? Тьфу! плюнь! Дивись, і у мене дім, а ще й якій дім! і менї жаль було, та тепер уже все одно.   — Чого я сумую? Чого не дав би я, щоби минула ся та журиця, щоб забув я на дім, на матїр, на село та на..   — На дївчину! Правда, що згадав?  

І.  

Rocznicza urodzin Jego Cesarskiej i Królewskiej Mości panującego nam najmiłościwiej Monarchy, jest dla ludów Austro-Węgier złączonych z Tronem i z Najw. Dynastyą nierozerwalnemi a serdecznemi węzłami wierności i miłości, jednem z tych uroczystych świat, które dają im radośną sposobność wynurzenia najpoddańszych uczuć przepełniających wierne ich serca.

[Де-що про наші селяньскі відносини.]   І.