Яким оружем воюєш, від такого згинеш.

(Замітки про передовицю „Діла“ в 106. ч.)

_____ _____

Як собі „Дїло“ до серця взяло архієр. посланиє Преосьв. Епископату руско­католицкого в справі виборів, котре рішучо остерегає перед ненавистию, клеветою і на­сильством (терором), сьвідчить найкрасше єго суботнїшна передовиця (ч. 120. п. з.: Їх так­тика, бажаня, заслуги), навіяна найкрайнїй­шою злобою, загорілостю і ненавистю, пере­повнена неправдою і клеветою і нацїхована завзятим насильством. Сердить ся „Діло“, що ми виступали нераз з критикою діяль­ности соймових і парляментарних послів або руских товариств і інституций. Радимо єму (бо і так мають тепер під рукою давнїйші річники „Діла“ з часів пос. дїяльности п. Барвіньского і товаришів), нехай переглянуть тодїшню свою критику дїяльности сих послів і порівнають з теперішньою нашою, а будуть приневолені признати, що наша критика була всепредметова і на фактах основана, а також опер­та навіть на самій критицї „Діла“ єго власної парлям. репрезентациї і народно-демократич­­них кругів, а не на видумках небувалих або на перекручуванях фактів, як се робить „Дї­ло“ і тепер виступаючи проти христ. суспіль­ників взагалї а проти п. Барвіньского з о­крема.

Плодами дїяльности теперішних послів ми нїколи дїлити ся не хотїли, бож се було й неможливо, а навпаки зазначуємо, що „Дї­ло“ придбаня осягнені послами ґрупи п. Бар­віньского присвоювало все для опозициї, хоч она сама була пересьвідчена що сї придбаня не єї заслуга, як се раз сконстатував у своїй щирости пос. др. Окуневский : „От рад би я похвалити ся бодай таким здобутком, як па­ралєлька, тай то годї добути!“

Алеж видимою неправдою є, начеб христ. суспільників а між ними п. Барвіньского не обходили ті жертви, котрі падали наслїдком тактики народ. демократів, бож ті многі жертви, коли зголошували ся опісля до них о поміч, діставали звичайно відповідь : „нас то нїчого не обходить“, або „ми ведемо опозицию, отже не можемо вдавати ся до нїкого з просьбами“. І тодї ті многі жертви (а моглиб ми їх імена навести на основі до­кументів) звертались до тих оклеветуваних христ. суспільників і они спасали не одну звихнену а часто талановиту одиницю перед змарнованєм.

Не думаємо тут вдавати ся в матема­тичне обчисленє підмог на народні культурні й просьвітні цїли придбані за часів послованя Барвіньского і товаришів і порівнувати їх з теперішною, як „Дїло“ каже, річною ратою годівляної субвенциї, але вкажемо лиш на се, що до того зросту полїт. сьвідомости, куль­турно просьвітних орґанїзаций, шкільництва*) і т. п. положили таки неодну цеголку і дав­нїйші посли, а істория национ.-полїт. і куль­турного розвитку нашого народу не починає ся доперва від 1907 року. Колиж ми згадува­ли нераз про придбаня давнїйших послів, то робили се не длятого, як „Дїло“ думає, щоби по „звичаю п. Барвіньского кричати про свої заслуги“, але щоби відперти повторювані не­настанно закиди „Дїла“, що нїчого „новоери­сти“ не осягнули, а сї придбаня станули під­валиною до дальшого розвитку і поступу на­шого народа в национ.-полїт., культурнім і просьвітнім напрямі.

Сьвідомою неправдою, без ніякого дока­зу (бо такого „Дїло“ не в силї подати) єсть єго отсе запевненє :

„Є фактом (?!), що між польско-шяхот­ским „комітетом для виборчих розбоїв“ і ґру­пою п. Ол. Барвіньского був заключений ви­борчий пакт (?!), яким згаданий польско-шляхотский комітет зобовязав ся здобути кілька мандатів для ґрупи п. Ол. Барвіньско­го, а за те та ґрупа обовязала ся в усїх ин­ших округах підпирати польско-шляхотских кандидатів проти рускої опозициї.“

Нїяких пактів з тим комітетом анї п. Барвіньский анї єго товариші не за­ключали і се є лише злобна видумка, яких чимало на сю і підібні теми „Дїло“ пускало в сьвіт, рахуючи на легковірну суспільність.

Мимо запереченя поданої „Дїлом“ рішу­чої неправди, начеб при виборах п. Барвінь­ского лила ся „хлопска кров“, намагає ся „Дїло“ случай при виборах п. Ґнєвоша в Хо­лоєві, убийство Стасюка в Чернїєві, ба і всї рани, тюрми, засуди і т. п. приписати п. Бар­віньскому, начеб він кермував виборами, або був керманичем осередного а що найменше краєвого правительства, а до того додає даль­шу, нову сплетню, начеб п. Барвіньский голо­сував з польским колом проти наглих внесень в справі виборчих надужить в 1897. роцї. О неправдивости тверджень „Дїла“ можна на­глядно переконати ся із стеноґр. протоколу з д. 8. цьвітня 1897. p., а ще більше там мо­жна найти інтерпеляцию внесену п. Барвінь­ским і тов. д. 6. цьвітня, котра звучить :

„In Anbetracht dessen, dass bei den letz­ten Reichsratswahlen in Galizien zahlreiche Verhaftungen seitens der k. u. k. Behörden und Sicherheitsorgane vorgenommen und un­ter anderen sogar sechs gr.-kath. Seelsorger verhaftet, wodurch den Pfarreien für längere Zeit die Seelsorge entzogen und hievon die betreffenden kirchlichen Behörden in den mei­sten Fällen nicht verständigt wurden; in An­betracht dessen, dass in zahlreichen Fällen zu ausserordentlichen Massregeln gegriffen und in vielen Ortschaften Militärabteilungen ent­sendet worden sind und hiedurch den einzel­nen Gemeiden bedeutende Kosten auferlegt wurden ;

in Anbetracht dessen, dass in vielen Fäl­len die Sicherheitsorgane sogar von den Waf­fen Gebrauch machten und dadurch mehrere Menschenleben zum Opfer fielen;

in Anbetracht dessen, dass insbesondere Verhaftungen der Priester nur in Ostgalizien zutage traten, was der poln. Presse in Gali­zien und einem Teile der Wienerpresse den Anlass gab die ruthen. Geistlichkeit einer Gravitation zu Russland und der ruthen. Be­völkerung illоуаlеr Tendenzen ja sogar Um­sturzbestrebungen zu beschuldigen;

in Anbetracht dessen, dass die erwöhn­ten Vorkommnisse eine grosse Aufregung und Erbitterung unter der ruthen. Bevölkerung in Galizien hervorgerufen haben, wodurch der Natiolitäten- und Classenhass verschärft wurde;

schliesslich in Anbetracht .dessen, dass die sowohl seitens des Herrn Statthalters von Galizien im galiz. Landtag gegeben Verspre­chungen, dass bei den Reichsratswahlen die gesetzlichen Bestimmungen gewahrt werden würden, nach der unter der ruthen. Bevölke­rung in Galizien vorherrschenden Ansicht vollkommen illusorisch gemacht worden sind, stellen die Gefertigten die Anfrage :

1. Ist die Regierung von allen diesen Vorkommnissen unterrichtet ?

2. Was war die Ursache und der Zweck eines solchen Vorgehens der k. k. Behörden und Sicherheitsorgane ?

3. Genenkt die Regierung diejenigen Re­gierungsorgane, welche bei der Durchführung der letzten Reichsratswahlen in Galizien Ge­setzesverletzungen sich haben zuschulden kom­men lassen, dafür zur Verantwortung zu ziehen ?

4. Was gedenkt die Regierung zu ver­anlassen, um für die Zukunft solchen Unge­setzlichkeiten und Missbräuchen vorzubeugen?“

Сеї інтерпеляциї „Дїло“ свого часу не подало, так само промовчувало, або перекру­чувало всякі промови п. Барвіньского і тов., голословно писало, що нїбито все голо­сували з правительством і поль. колом, а коли на ті клевети і неправда, повторені відтак у безіменній відбитцї „Дїла“ „Наші христ. суспільники“, появила ся бро­шура „В оборонї чести і правди“ з наведенєм фактичних заперечень і доказів, „Дїло“ не тілько сих клевет і неправд не спростувало, але в кожнім числї захвалює свою брошуру проти христ. сусп. яко знамениту сущу правду.

На доказ правдомовности „Дї­ла“ пригадаємо хочби оден такий факт:

В державній радї вела ся розправа над підвисшенєм континґенту новобранцїв. Тодїш­ний член редакциї др. Л. Цегельский виписав огненну передовицю, пятнуючи в нїй п. Бар­віньского за се, що нїбито „Барвіньский го­лосував за побільшенєм континґенту ново­бранцїв, отже тим способом знов причинив ся до наложеня нових тягарів селяньским верствам“.

В два місяцї після того стрінув п. Бар­віньский на улицї начального тодї редактора д-ра Евгена Левицкого і сказав до него так: „Можете мене і мою дїяльність критикувати як найострійше на основі дїйсних даних і по­дїй, але не пишіть видумок і явної неправ­ди“. — На се відповів троха заклопотаний др. Е. Левицкий: „А правда, що ви були тодї хорі“. І справдї, в тім часї, коли ся справа вела ся в державній радї, наслїдком пересту­ди лежав п. Барвіньский три тижнї в постелї, а відтак ще два тижнї не міг виходити з ха­ти, отже не міг голосувати нї сяк, нї так!

Так то поступали і поступають чесні ре­дактори „Дїла“ і „Свободи“, як навіть не го­дить ся поступати з ворогом!

Виписавши таку клеветливу, на неправ­дї, ненависти і злобі, основану передовицю в „Дїлі“, кінчить єї безіменний автор свої ви­води:

„Так виглядає та сторінка з істориї по­лїтичної дїяльности п. Ол. Барвіньского. Не­хай-же панеґіристи його заслуг, які може то­дї, перед 16 роками, були ще в такім віцї, що не могли того всего бачити й розуміти, добре прочитають ту сторінку, заки зачнуть його величати“.

Алеж і єї автор перед 16 роками також не знав п. Барвіньского і єго дїяльности, а основує свої виводи на тенденцийних звітах тодїшнього „Дїла“, бо коли би справдї таким був п. Барвіньский, як єго змальовано в „Дї­ло“, то не міг би був п. Романчук в і тімже „Дїлї“ з 1907. р. промовляти з влас­ним підписом за вибором п. Барвіньского до парляменту, назвавши єго потрібною і для парляменту хосенною си­лою, домагаючи ся від Нар. Комітету поставленя єго кандидатури. А так само не­ міг би був до п. Барвіньского писати др. Евг. Олесницкий „що моглисьмо іти разом і що я з Вами у всїх майже головних точках поглядів полїтичних годив ся“, що „Вас ува­жаю вельми важною силою в клюбі і най­більше з нас рутинованим парляментаристом, та що се на моїм справозданю coram populo ствердив я“.

Однак крім клеветливости, неправди, не­нависти і злоби вславило ся „Дїло“ недоста­чею всякої послїдовности. Пригадуємо, як то оно безнастанно розписувало ся, наче би ми були якимись обожателями і слїпими орудия­ми б. намісника д-ра Бобжиньского, а тепер знов запевняє, що „они (нїбито ми!) гірко плачуть на п. Бобжиньского, що він не зда­вив нашої национальної опозициї!

А вжеж крайну неправду виписало „Дї­ло“ на останку своєї славетної передовицї: „як загальні збори „Наук. Тов-а ім. Шевченка“ усунули п. Барвіньского з становища довго­лїтного голови тов-а, як одно наше товари­ство по другім показувало йому двері, як на­ші люди перестали йому подавати руку, як наш дневник, висловлюючи думку нашого за­галу (?), заявив, що між ним і вашою суспіль­ністю покінчені рахунки, спалені мости.“

Тимчасом правдою є, що п. Б-ий на сих зборах сам заявив, що просить не вибирати єго головою, і відтак із зборів вийшов, бо стало єму відомо, як проф. Ш. вів проти не­го коромоли, хоч опісля яко чільний нар. дем. дїяч мав лице приходити до того само­го Б-го з просьбами о протекциї. Неправдою є також, наче би одно товариство по другім показувало єму двери, або хто небудь пере­ставав подавати єму руку і т. п.

Цїль такої писанини ненависної зовсїм ясна, а попри злобу і ненависть стає она на­глядним доказом страшної некультурности тих людий, котрі тепер кермують прилюдною опінїєю в народно-демократичнім таборі. Се невїдродні братя тих всепольских народових демократів, котрі також своїх людий, що не присягли на їх народово-демократичну непо­мильність, плюгавлять, виклинають і пятну­ють зрадниками народу.

_______________

*) „Дїло“ докоряє п. Барвіньскому, начеб він змонополїзував за добрі гонорарі шкільні підручники лїтератури. Сеж він уложив тодї (1871), коли не було нїякого підручника, а вжеж авторови прислугує право, дбати про дальші поправні виданя свого учебника. Алеж остає незмонополїзована Староруска Хрестоматия (Огоновского, видана 1881. р. давно вичерпана), мали в тій цїли відпустки від Ради шк. кр. ріжні народно-дем. професори, чомуж доси, до 1913 нема Хрестоматиї ?! А так само учит. семінариї були 30 лїт без учебників для рускої лїтера­тури, кождому вільно було укладати, але нїхто не квапив ся, аж зробив се п. Бар­віньский!