Після захоплення територій на Сході німецька військова, а потім і цивільна адміністрація, намагалася у стислі строки налагодити дозвілля для свої вояків, аби ті могли на певний час відволіктися від важких буднів війни. Відпочинок у тилу був для них своєрідним психологічним розвантаженням. Для захисників «нового порядку» крутили кіно, відкривали театри, казино, ресторани, навіть борделі. Проте однією з найпопулярніших розваг був похід на футбол, особливо коли на трав’яному майданчику зустрічалися представники «арійської раси» та місцеві спортсмени.

Сотні лелек, що повернулися на Галичину з теплих країв, загинули. Після перельоту на відстань близько 10 тисяч кілометрів «галицькі» бузьки стали заручниками екстремальних погодних умов. Мороз та брак їжі — дві головні причини загибелі птахів. Від холодної та голодної смерті їх рятують місцеві мешканці та екологи.  

«Коли говорити про найбільш популярний у нас спорт, то їм однозначно є футбол, – писала газета «Краківські вісті» у грудні 1942 року. – І до війни, і тепер, є у нас в кожному місті і містечку футбольні команди. Вони отримали собі нових глядачів та вболівальників».  

В Галичині невідомі «мисливці» масово винищують безпритульних собак. Лише на Тернопільщині за останні два тижні отруєно 28 псів.

Вандалів, що знищили меморіальні таблиці та пам’ятники провідникам ОУН-УПА, досі не знайшли ані громадські активісти, ані правоохоронці. Мешканці сіл, де відбулися акти вандалізму, вже взялися до відновлення пошкоджених пам'яток.  

  Форум «Галицька кухня: славні традиції, велике майбутнє» ініціював дискусію серед експертів та симпатиків кулінарії, поставивши головне питання: «Що ж таке галицька кухня, якою вона була і якою мала би бути?». «Z» вирішив розпитати знаних українських та польських експертів про суть цього поняття та перспективи розвитку галицької кухні.  

  Останніми роками найбільшим інтелектуальним викликом і захопленням правдивих галичан – тих що не мають владних «хлібних» посад і великих грошей, жителів малих (і не тільки) міст, містечок і сіл, став пошук своїх давніх і, відповідно, моцно забутих, родинних польських коренів.  

  90 років тому на своїй конференції в Парижі 14-15 березня 1923 р. Рада послів (амбасадорів) держав Антанти остаточно затвердила права Польської держави щодо окупованої нею у 1918 р. території Галичини.  

6-7 березня в 4 населених пунктах Галичини вчинено напади на пам'ятники та меморіальні таблиці, встановлені провіднику ОУН Степанові Бандері та головному командиру УПА Романові Шухевичу.  

  Вони не живуть у теперішнім часі, вони економлять і відкладають на потім. Докладають і множать. Це не завтра, це далеке гіпотетичне майбутнє, безмежно розтягнуте в часі. Рік, два, п’ять, десять, десятки років на чужині, на заробітках.   Коли нарешті добудують цю хату, десь у полі, серед подібних крикливих псевдопалаців і псевдозамків, цих величезних «спортзалів», огороджених муром і залізною брамою, що виходить ніяк не на вулицю (її тут немає) – на дорогу. На просту ґрунтову, розбиту машинами дорогу.