Від редакції Zbruča:

13 січня 2013 року від нас відійшов видатний український громадський і політичний діяч, який усе своє життя присвятив боротьбі за національну та людську свободу, Михайло Горинь. Згадуючи його, редакція "Zbruča" пропонує розділ із книги інтерв'ю "Бунт покоління", підготованої Б.Бердиховською та О.Гнатюк, у якому наш великий сучасник від першої особи розповідає про своє життя, свої погляди та своїх побратимів.

Коли випав великий сніг, вони взяли лопати, з ранку, з самого рання вийшли на двір і буквально розкопали свій дім, дорогу і вулицю.  Потім взяли дітей, відвели їх у школу й пішли на роботу. Старі, молоді, середнього віку, чоловіки і жінки. Вони знали, що цього не зробить ніхто – ні влада, ні небо, ніхто. Бо так було не раз. Бо сніг у їхніх краях – це нормально. Просто деколи буває, що надто багато і довго. Там, у горах, на перевалах ще гірше. Й нічого, дають якось раду. Бо знають, що тільки вони, їхні руки і їхнє бажання. Зараз і вже – тоді ввечері буде менше роботи.

Останнім часом вітчизняні науковці значну увагу приділяють дослідженню українського національного руху в роки Другої світової війни. Вектор їхніх студій здебільшого спрямований на політичну, військову, в меншій мірі культурну й економічну діяльність ОУН. При цьому поза увагою залишається спорт і намагання патріотичних сил впливати на його розвиток в умовах німецької окупації.    

Гідрологи запевняють, що повені в Галичині не буде, а рятувальники радять про всяк випадок зібрати в торбинку документи і цінні речі.  

Коли галицькі русини почали почуватися окремою нацією? Очевидно, що її народження збіглося з європейською «Весною Націй», яка розпочалася 165 років тому, у березні 1848-го.     До середини ХІХ сторіччя галицькі русини, залишаючись лояльними підданими Австрійської монархії та вірними Католицької Церкви грецького обряду, не визначились ще щодо своєї національної ідентичності.  

Після захоплення територій на Сході німецька військова, а потім і цивільна адміністрація, намагалася у стислі строки налагодити дозвілля для свої вояків, аби ті могли на певний час відволіктися від важких буднів війни. Відпочинок у тилу був для них своєрідним психологічним розвантаженням. Для захисників «нового порядку» крутили кіно, відкривали театри, казино, ресторани, навіть борделі. Проте однією з найпопулярніших розваг був похід на футбол, особливо коли на трав’яному майданчику зустрічалися представники «арійської раси» та місцеві спортсмени.

Сотні лелек, що повернулися на Галичину з теплих країв, загинули. Після перельоту на відстань близько 10 тисяч кілометрів «галицькі» бузьки стали заручниками екстремальних погодних умов. Мороз та брак їжі — дві головні причини загибелі птахів. Від холодної та голодної смерті їх рятують місцеві мешканці та екологи.  

«Коли говорити про найбільш популярний у нас спорт, то їм однозначно є футбол, – писала газета «Краківські вісті» у грудні 1942 року. – І до війни, і тепер, є у нас в кожному місті і містечку футбольні команди. Вони отримали собі нових глядачів та вболівальників».  

В Галичині невідомі «мисливці» масово винищують безпритульних собак. Лише на Тернопільщині за останні два тижні отруєно 28 псів.