Про майбутнє ми здатні думати і говорити тільки думаючи і говорячи про минуле. Але якщо знання про минуле є одним з доказів існування Бога, то і незнання майбутнього теж є рисою межі між людським і Божим.

180 років тому, 3 серпня 1833 року народився галицький письменник, громадський діяч, мовознавець і літературознавець, довголітній голова “Просвіти” Омелян Огоновський (1833–1894).  

   «У перший день серпня 1913 року в Бога стало на одного ангела більше…»                                                                                                         (Леся Щербанюк)    

​   Так буває – день криво піде з самого початку. Здається вже звик (або звикли – бо ви не один), що дороги жахливі, що автобуси рідко, а тут дощ, як із відра, або спека, що дихнути – проблема. Але ні, буває ще гірше – автобусів просто нема. І, коли ви, здається, вже втратили віру (а вам дійсно треба до Львова, бо там чекають), зупиняється бусик. Ви і компанія вам подібних ледве сіли в салон, а водій – по газах.

На початок останнього місяця літа (3–4 серпня) віряни УГКЦ запланували Другу Всеукраїнську Патріаршу прощу до Галицької чудотворної ікони Матері Божої в селі Крилос на Івано-Франківщині. Минулого року, коли стояла нестерпна спека, ця проща зібрала понад 40 тисяч людей. Цього року сподіваються ще більшої кількості паломників. Минулого тижня вразила чисельністю загальноукраїнська проща на Тернопільщині — до  Зарваницької чудотворної ікони Матері Божої. Туди зійшлися майже 100 тисяч вірян, яких не злякав навіть рясний дощ.  

Якось-то в редакції зайшла дискусія про хвилю антиєвропейських фейків російського виробництва, що їх навіть цілком адекватні люди сприймають за чисту монету і перепощують. Говорили також і про того самого виробництва медіа-продукт про Україну: зневажливі відгуки про націю, невизнання очевидних історичних фактів тощо. Частина редакції в кращих традиціях теорії змови («якщо зорі гасять, то комусь це треба») схильна була вважати, що все це — спланована кампанія Кремля, яку розробляють і впроваджують на найвищих рівнях російського керівництва.

І. Найважче завдання Потоцького — замирити поляків з українцями   «Великий селянський страйк так налякав консерватистів, що вони довели до уступлення Пінінського» з уряду цісарського на­місника Галичини. [1] Східногалицькі дідичі (великі землевласники) не могли йому простити неактивкости супроти страйкового руху.

Їсти «начинені хімією» харчі ніхто не хоче. Однак їмо. Бо коли йдеться про сільське господарство, то добряче потруїти шкідників, «підсипати», щоби краще росло, зрештою, висіяти насіння генно-модифікованих сортів — це набагато простіше, аніж виростити  продукцію «біо», «еко», «органік».    

День як день, тільки банки закриті, і це гальмує їх по повній програмі. Місцеві, а особливо ті, що «спустилися з гір» у місто на великий базар – бо п’ятниця і вівторок у райцентрі великий базар – незадоволені сильно. Приїхали, і маєш – двері закриті. День Конституції і вихідний у державі – це як розуміти? Ніхто ж нічого не знав, і в церкві не казали.

...зло з гризот, а не з горілки. Заки він був там, такий ясний, то і гризоти не було. А він взяв і поїхав. Лишилася журба. Але, дякувати Богу, без журби жити небезпечно. І радість, якщо раз народиться, то вже не згасне до кінця світа...