Одним із найбільших і найдорожчих проектів, який цієї весни розглядатимуть на конкурсі кінопроектів Державної агенції з питань кіно, є «Сніг у Карпатах» – дивовижна історія кохання українки й австріяка на тлі двох світових воєн.
Константин Вернер у Карпатах
На жаль, наразі ніхто не взявся за екранізацію роману Володимира Лиса «Століття Якова», який за територіальною та подієвою епічністю, часовим охопленням цілком можна вважати українським літературним відповідником американському фільмові «Розвіяні вітром». Але, на щастя, натомість з’явився проект «Сніг у Карпатах» Константина Вернера, сценариста, режисера і продюсера з німецькою, чеською й австрійською кров’ю в жилах.
Так лягла історична карта, що українці з роду-віку послуговувалися допомогою варягів. От і зараз, не маючи снаги самотужки зняти про себе таке кіно, аби воно через мале показувало велике, користають із закордонного джерела. То й добре – хоча би так. Проте цим разом про таке залучення сторонніх сил годі було навіть мріяти. Але по черзі…
Власне, мова у сценарії про наше минуле. Галичина у складі Австро-Угорської імперії. «Сніг у Карпатах» розповідає конкретну (хоч і вигадану) історію кохання двох людей, історію сумну й трагічну, проте величну, яка в глобальному розумінні може бути метафорою до історії двох державних формацій – Австро-Угорщини й України. Якщо йти за цією метафорою, то сценарій виглядає так: починається війна між двома імперіями – Австро-Угорською та Російською, де Україна – лише одна з територій для з’ясовування стосунків у насильницько-кривавий спосіб. У цій війні програли всі, але Україна значно більше; втім, надія прийшла через 80 років, коли ми здобули незалежність.
Стосунки героїв «Снігу…» теж мають драматичний присмак, бо двоє з’єднаних любов’ю – австрійський офіцер Антон фон Гайдінґер і українська ворожка Марія Чабан – мають розійтися, аби вмерти поодинці. І єдиною їх надією на зв’язок, бодай ментальний, є дитина, народжена Марією від Антона. І що ця надія таки справдилася, глядач зможе зрозуміти з останньої сцени – через 100 років після подій 1914 року (коли власне Антон і Марія познайомилися) до Карпат приїздить сім’я – тато, мама і троє діток. Виконуючи, певно, щорічний ритуал, вони йдуть до однієї з гір, на схилі якої видніють дві могилки. Зрозуміло, що ця сім’я – нащадки австрійця, який покохав українку.
Та сюжетна метафоричність сценарію – далеко не єдина чеснота проекту. Загалом унікально, що Вернер, німець за народженням, з 2000-х живучи і працюючи в Сполучених Штатах, вирішив написати сценарій з українськими конотаціями. Та якщо трохи попорпатися у фактах, ситуація з’ясовується.
Все почалося 2008 року, коли він, закінчивши в Чехії зйомки свого попереднього фільму, «Королеви слов’ян», уперше приїхав до України. І всуціль перейнявся її драматичною історією постійних воєн (за неї і в ній), її культурою, храмами та людьми. «Олії» у «вогонь» сприйняття підливали його гени – рід Вернера пов’язаний з Україною й історично, і духовно. Хоч би тому, що вічний український опонент, Росія, як була причетна до краху Австро-Угорщини 1918-го та до занепаду Німеччини 1919-го, так і окупувала Чехію 1968-го. Таким чином, весь час переосмислюючи побачене й відчуте, знане й обдумане, Вернер прийшов до ідеї написати сценарій, що об’єднав би його досвід і його бажання.
Він повернувся до України, маючи намір познайомити в сценарії німця з українкою і запалити їх вічною любов’ю, яка б розгорялася на тлі значно більшого багаття – спочатку Першої, а потім і Другої світових воєн. Вернер сам поїхав до Карпат, доїхав до Рахова, полазив по перевалах, послухав людей і взявся до історичних джерел. Багато читав про визвольний рух Української Повстанської Армії на Західній Україні. І це чудово підійшло для його задумів.
Зрештою образ головного героя трансформувався в офіцера австро-угорської армії, який мусить якнайдалі втікати від суду за вбивство у бійці угорського графа. А тоді найдальшою географічною точкою на карті імперії була Галичина.
Насправді, читаючи сценарій, зрозуміло, що іноземний автор таки плутається в нюансах, наприклад, важко повірити в існування повністю єврейських сіл у глухих карпатських горах. Натомість Вернер досить точно вловив етнічні та національні стосунки між українцями, росіянами та євреями. Менше з тим, наразі сценарій перекладають українською та кореґують відповідно до тогочасних історичних реалій реґіону.
2012 року Вернер переслав сценарій до голови німецької продюсерської компанії Aktis Film Стеліоса Зіанніса, а той, своєю чергою, знаючи українську продакшен-компанію Fresh Production, переслав його до її керівника Олега Щербини. Сценарій усіх вразив, навіть незважаючи на те, що Вернер його потім ще двічі переписував. Та, здається, найдивовижнішим був навіть не сценарій, і не мова по Україну, а вигляд проекту. Тобто вже на момент його «приходу» до України він мав більшість тих складових, з яких, як пазл, має збиратися будь-який фільм.
Ідея і написання сценарію – це далеко не все для появи фільму. Фільм – це фінансування, команда творців, актори, вибрані локації, апаратура та чітке уявлення про подальшу долю. В Україні більшість проектів не виходять за межі ідеї, а ті, які виходять, перетікаючи в сценарій, і навіть отримуючи гроші, не доходять до виробництва. Проект «Сніг у Карпатах» прийшов в Україну в пошуках українського представника-посередника, аби бути поданим на конкурс кінопроектів, який кілька років тому запустило оновлене Держкіно. Fresh Production може закрити 10% великого для нас 8-мільйонного бюджету, та левову частину, 50%, продюсери хочуть отримати саме від Держкіно. Але проект вже має режисера (сам Вернер, який робив «Королеву слов’ян»), оператора (Антоніо Ріестра, який брав участь у створенні «Суки-любові» Іньярріту та «Фріди» Джулі Теймор), ґарантовані 5% бюджету від словацької сторони, 15% – від німецької, 20% – приватних інвестицій, агента з продажу прав компанію Aktis Film та потужного американського дистриб’ютора, компанію Entertainment One, славетної своїм прокатним доробком у 70 позицій, серед яких фільми «Космополіс» Кроненберга та «Пристрасть» де Пальми. Жодного проекту з таким бекґраундом до України ще не потрапляло.
Плюс до цього Константин Вернер має чітке уявлення про виконавця головної чоловічої ролі. Тобто він хоче бачити в ролі Антона когось із семи голлівудських зірок: Шайа ла Бефа («Трансформери»), або Аарона Тейлора-Джонсона («Стати Джоном Ленноном»), або Роберта Паттінсона («Сутінки»), або Майкла Фассбендера («Прометей»), або Джозефа Гордона-Левіта («Петля часу»), або Джима Старджеса («Хмарний атлас»), або Джейка Джилленхаала («Принц Персії»). І ці уявлення не є безпідставними маренням ідеаліста, фаната всього голлівудського. Вернер вже майже 15 років співпрацює з Голівудом, продюсує фільми та серіали в Німеччині, знімає музичні кліпи в Лос-Анджелесі та ставить п’єси в Нью-Йорку. Саме такий, як він, може знайти потрібних агентів потрібних акторів. А бажання Вернера отримати до свого проекту голлівудську зірку класу «А» зумовлене вимогою американського дистриб’ютора.
Що для України означає робота з будь-ким із згаданих семи «зірок»? Що в Україні можна знімати. Те, що теперішні голлівудські зірки Ольга Куриленко і Міла Куніс – з України, ще нічого не значить. Як і те, що тут побували на прес-конференціях Сільвестр Сталлоне, Джейсон Стетхем, Едріан Броуді чи Саша Ґрей. Але якщо відбудеться цей фільм (і вийде непоганим), з’явиться довіра, потім зацікавлення, а потім і тісніші контакти. Варто не знехтувати пропозицією, очікуючи на якесь диво.
Знімальний період «Снігу в Карпатах» розпочнеться восени 2014 року, а до прокату він мав би вийти 2015-го.
Cпеціально для сайту «Збруч»
10.04.2013