Галичина

Йoгo прозивали "дипльоматом". Чому? Може тому, що їздив до Парижа торгуватись із Клємансом? Ні! — А може де служив за границею, в нашому посольстві? Ні! — А чому ж? — Тому, що вмів дуже зручно інтриґувати між людьми, що вмів дотепно обмовляти, юдити одних проти других... Ті, що його ближче знали, — його товариші! — звали ще його "покутним дипльоматом", тому, що він дуже любив по кутах шушукати... Бувало, тільки ввійде до вчительської кімнати, перед восьмою або на павзі, зараз же хапає когось, собі милого, за рукав і тягне у кут. І так що днини. По всіх кутах шушукав.  
24.12.40 | Галичина |
Я пригадую собі цього малого хлопчиська. Трицять кілька років минуло з того часу, а так, як сьогодні я бачу його.   Що кілька днів вечором він біжить глітними вулицями, проштовхується, тиснеться між прохожих. І за кожним разом він боїться спізнитись. У нього ніколи не буде ладу з часом. Кожнього разу він боїться, що йому перед самим носом зачинять...   Випозичальню книжок!   І тому він мусить кожним разом з лоскотом відчиняти двері. Так все задиханий, що навіть не може добути зі себе будьякого слова.  
06.10.40 | Галичина |
Слава спочатку вживала методу заперечування. Коли вони всі (за винятком мами) хвилювалися і підскакували, вона, схрестивши руки на спині, випростовано оперлась до шафи і в цій оборонній поставі відбивала всі напади.   Неправда. Ніколи не зустрічається з Маркевичем. Неправда. Ніколи не "волочиться" з ним поза містом. Неправда. Ніхто не міг бачити її з ним у гайку над Прутом. Всі чутки, це нахабна брехня. Чого ще хочуть від неї? Чого злетіли на її голову, як гайвороння?  
03.10.40 | Галичина |
Зелена вільшина і худосочна трава у вільшині. Падав дощ — моросить дощ з самого ранку. Вкриває світ сірим серпанком.   Накине дівчатко мішок на голову, закотить високо спідничку. Повагом походжають корови по вільшині. Скубуть мокру траву, пережовують мокру, холодну траву. Падає дощ — чорні смуги по бронзовій шерсті коров, чорні плями на закинутому на голову мішку. Сині від холоду руки. Сині від холоду ноги. Немає краю ні кінця дощеві, який став перед очима сірою стіною. Не розвіє вітер мряки, що важко лягає на поля.  
17.09.40 | Галичина |
В життю народів бувають сумні роковини, яких годі не памятати. Такими роковинами для Холмщини є рік 1940. Саме 600 років тому, т. є в 1340 р. впала Галицько-Волинська держава від нахабної руки польського короля Казимира й Холмщину разом з Галичиною прилучено до Польщі.   Понад чотири й пів століття польського панування на Холмщині — це жахливі часи, що довершилися уже в новій Польщі в 1918—1939 рр.  
19.07.40 | Галичина |
По Страстях виривався я з хати, щоби мене ніхто не бачив та не завернув і біг на пригорбок за дзвінницею, де парубки розкладали ватру.   Поруч мене бігла моя тінь, куди більша від мене, а з корчів вискакували страхи.   Я дрожав. Не знаю, чи від весняного холоду, чи від тих страхів, чи від страсних настроїв.   Парубки зносили хто поломані ворота, хто голови розбитих коліс, хто порохняву колоду зпід громадського шпіхліра.   Вогонь тріщав, полумя сичало, як гадюки, дим снувався, ліз до очей і гриз.  
24.04.40 | Галичина |
І.   Цвіте Галичина пожежами без краю, фольварки шлють привіт багряний в вишину... Гримить повстання дзвін, урочисто лунає, і з вилами дядьки на шляхту навісну   грозою кари йдуть... "Пощади вам немає! Відплати час настав!" Маєтки, всі в огні, клекочуть і гудуть... Та вже готові зграї, щоб кров'ю затопить страшний народа гнів.   Уже ідуть полки. І шабля й штик — на вила, і гострі куль вітри — в обличчя злидарів...
29.01.40 | Галичина |
Спільні класові інтереси в боротьбі з революційним рухом і підготовка війни проти СРСР зв'язували українську і польську буржуазію у тісний союз.   У цьому союзі українська буржуазія задовольнялась підкореним становищем, оскільки за допомогою пануючої польської буржуазії з її державним апаратом пригнічення і терору українська буржуазія мала можливість утримувати своє класове панування, провадячи жорстокий грабіж трудящих мас у колишній Західній Україні.  
16.01.40 | Галичина |
Над Збручем зірка падала високою дугою, Віщуючи на прохолодь, на вересневі дні, А ми угору зорили, в нас не було другої, Крім тої, що зіходила на краснім знамені.   Вона ясніла трепетно, вишивана добірно Сестрою, та коханою, чи матір'ю вночі. І колихнулась музика тривожно і загірно, Ударили у наступ смагляві сурмачі.  
16.11.39 | Галичина |
Маестро!   Ви paз дали згоду "Т-ву письменників і журналістів" на свій ніби-то ювилейний вечір і тепер мусите вже стати жертвою цього свята. Згідно з Вашим бажанням ми не будемо вживати офіціяльно слова "ювилей", але літературна академія з нагоди "такого-то-ліття" літературної творчости буде пахтіти ювилеєм і наші люди, що сунуть на ювилей, як на похорон — з гордим почуванням високого громадського обовязку, не дадуть Вам спокою, згідно з усіма правилами цього сумного обряду.  
13.08.39 | Галичина |