Махатма Ганді

Власне так. Махатма Ганді. Вірніше, його портрет і слова: «Свобода – це стан розуму!», – були надруковані на рекламній брошурі банку. Головний месидж полягав у тому, щоби покласти гроші на депозит і заробляти більше в он-лайн.

Прикол (словами сучасних підлітків) не в тому, що такий інтелектуальний посил – це трошки за круто для міста, яке рясніє такими шедеврами, як «Окуляри для зору». А в тому, що в провінції стан розуму – ваш, наш, їхній – взагалі нікого не цікавить. Бо головне тут, перефразовуючи класику, «форма, а не зміст». Причому у всьому. Починаючи від одягу, «щоби можна було вийти на люди» (і було видно з космосу). І закінчуючи сокровенним «щоби не стидно було перед сусідами».

Ми забабахали це весілля, хрестини чи уродини, купили цей «мерседес» (там, де немає доріг), збудували цю хату-спортзал у полі і полетіли в Марокко.

Єгипет, Туреччина, Марокко, Туніс (до цього додався ще й наш Буковель) – це місця, де потрібно бути, відмітитись, щоби потім згадати і вставити «коли ми були в …». Як там було, відпочили ви і чи хоч їздити вмієте на тих нартах?

Це, як одяг – має бути чорна шкіряна куртка. Все. Кращого для чоловіків немає. Люрекс, пластмаса, каблуки, ботфорти. А головне – шкіра, хутра, шуби, кожухи і «золото». Щоби блистіло, щоби бачили. Бо для жінок.

Те, що одяг має бути зручним і функціональним, захищати від дощу та холоду, не є вирішальним. Звідси домінування чорного кольору. Машина, плащ-пальто, штани, мешти, течка, барсетка чи просто «кульок» фірми Boss.

Діти-дошкільнята, вбрані у псевдодорослі фасони. Особливо дівчатка – кольорова гама сукенок гарантує вам епілепсію. Це не найгірше, бо одяг можна змінити.

Те, що нащадки можуть захотіти в майбутньому щось робити руками, а не на «престижний» факультет – як-от: юридичний, економічний, банківська справа, чи ще щось доволі абсурдне в наших реаліях з додатком «міжнародні» (відносини чи технології) – не припускається. Уяви собі: сидять серйозні чоловіки після сауни, п’ють пиво і, відповідно, розказують, де вчаться їх діти. Хто може в такій компанії впоминутись про коледж – колишнє ПТУ?

Особливо сумний випадок, коли справді мудрі та працьовиті діти закінчують фізичний, математичний, біологічний чи хімічний факультет аж Київського університету і сидять у тому Києві, нікому не потрібні, а повернутись додому – ганьба. А так – син (дочка) в Києві, на зарплаті дві тисячі гривень, «роблять» науку. Правда, останнім часом на закид «мої в Києві» (не обов’язково імені Шевченка – підійде «контора» Міші Поплавського) можна сміло парирувати: «Мої за кордоном, у Ряшеві». Оксфорд – це високо, десь там, як робота в Microsoft. Є й такі випадки, поодинокі, виняток, тому не дратують громадськість. Це, як на небі.

Коли заходиться про небо, про вічне, про високе, про храм, то найближчими до справжньої віри є старі комуняки. Бо до церкви їх жене страх, а не інерція, звичка чи ритуал. «А раптом Бог є і він всьо бачить», - закрадається думка у колишніх сексотів. Тому вони у перших рядах, весь партактив там. Їм цікаво, вони хочуть побачити, вони хочуть відчути, чесно повірити і перевірити. Думають, а не просто дрімають, як решта. На паради і мітинги так не ходили, як ходять до церкви.

Той, хто вирішив розмістити геніальні слова на рекламних брошурах відомого банку, зле знає своїх потенційних клієнтів. Якщо фото й слова секс-символу Мерилін Монро: «Щастя не в грошах, а в покупках», - це майже удача, тут народ розуміє (дайте кредити!), то «Зроби це так просто, як це можливо, але не простіше цього» (Альберт Ейнштейн, заклик прикластись до Інтернет-банкінґу) – це взагалі «мимо каси». Пояснення просте. Капітал – іноземний, і всі ці перли рекламно-банківської мудрості розраховані були на «них», а не на «нас». Просто хлопці взяли й переклали. Бо виглядає красиво.