Галичина

Справжня провінція починається в нашій голові, а її географія — там, у тих маленьких містечках, райцентрах, просто населених пунктах при трасі чи залізниці. Далеко в бік лісу, поля і гір, дорогою з Києва, Ужгорода, Львова чи Луцька, або майже відразу зі спальних районів Рівного, Франківська, Тернополя починається царство інерції, де залишились ті, кому їхати пізно, бо пенсія є, й ті кому їхати рано, бо завтра до школи.    ​  
03.02.13 | Галичина |
  Львів столицею нового дистрикту   На підставі розпорядку про управління Галичини, виданого Ґенеральним Ґубернатором 1. серпня 1941. у Львові, територія Галичини, піддана під правління Ґенерального Ґубернаторства, творить з днем 1. серпня 1941 дистрикт, згідно з §4. організаційного розпорядку з дня 26. жовтня 1939 (Дн. Зак. стр. 3). На чолі дистрикту, який дістав назву "ДИСТРИКТ ГАЛИЧИНА", стає ґубернатор з місцем осідку у Львові. Ґубернатором дистрикту Галичина Ґенеральний Ґубернатор іменував д-ра Ляша.  
01.08.41 | Галичина |
Шибки у вікнах, мов безсонні очі, Мигтять крізь мряку. В церкві люда повно. Стоять покірно, тихо, молитовно. Замовкли дзвони.                      Глухо тарахкоче Калатало біля дзвіниці. Наче Говорить щось і сердиться, — не плаче. Не плаче, знає: тут одно — "не впасти! Хоч світ дрижить, не похитнутись!..." Страсті...   Плащениця   Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться На відшибі від битої дороги Старенька церква. В церкві плащениця,
20.04.41 | Галичина |
(Великодня картинка)   На приходство в Вишкірцях окремий післанець приніс телєґраму з міста.   Подія була настільки незвичайна, що не лише ціле село забалакало про неї, але й усі пси вишкірецькі загавкали, можна сказати, малощо не на цілий повіт.  
20.04.41 | Галичина |
Забудьте, який тепер маємо рік, який місяць, а навіть, який день у тижні. Зберіться і ходіть зі мною. Помандруймо в країну, де люди з роду не бачили залізниці, лиш їздили деліжансами й балаґулами, — ясна річ, коли хтось не міг вийти на ґанок і гукнути так, щоб на друге село було чути: "Федьку! запрягай коні!" Але з ґанку не сходив так довго, поки не вчув, що Федько дійсно викочує з возівні візок на дручках, з розколеним лівим крилом і з розбитою правою ліхтарнею. Що лиш тоді вертався у хату й наглив, щоб скоро робили каву, бо йому спішно в дорогу.
13.04.41 | Галичина |
Дуже скупі відомості надходили в Галичину про перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка в 1840 році. Перші, що про це десь читали або довідалися, були галицькі поети і письменники з так званої "Руської трійці" — Шашкевич, Головацький і Вагилевич. Про появу поезій Шевченка Шашкевич згадує в 1842 році в листі до знайомого, а Вагилевич аж в 1848 році в урядовій газеті "Дневник руський". Він пише, що "знаменитий поет Шевченко видав у Петербурзі свої вірші — в 1840 р. "Кобзар", а в 1841 році "Гайдамаки" та в рукописі зостаєт превосходная его поема "Кавказ".  
14.03.41 | Галичина |
Краків, 18. лютого 1941.   Саме тридцять перший рік минає від того часу, як невеличке хліборобське товариство "Сільський Господар" в Олеську перенесло було свій осідок до Львова і як у 1910. році зачали творитися по повітах філії, а по селах кружки "Сільського Господаря". Коли ще 10 років раніш два брати Дуткевичі закладали в Олеську це товариство, напевне не думали, щоби їх невеличке діло невдовзі охопило сіттю кружків увесь край і щоби стало таким важним чинником у двигненні культури нашого села.  
20.02.41 | Галичина |
Йoгo прозивали "дипльоматом". Чому? Може тому, що їздив до Парижа торгуватись із Клємансом? Ні! — А може де служив за границею, в нашому посольстві? Ні! — А чому ж? — Тому, що вмів дуже зручно інтриґувати між людьми, що вмів дотепно обмовляти, юдити одних проти других... Ті, що його ближче знали, — його товариші! — звали ще його "покутним дипльоматом", тому, що він дуже любив по кутах шушукати... Бувало, тільки ввійде до вчительської кімнати, перед восьмою або на павзі, зараз же хапає когось, собі милого, за рукав і тягне у кут. І так що днини. По всіх кутах шушукав.  
24.12.40 | Галичина |
Я пригадую собі цього малого хлопчиська. Трицять кілька років минуло з того часу, а так, як сьогодні я бачу його.   Що кілька днів вечором він біжить глітними вулицями, проштовхується, тиснеться між прохожих. І за кожним разом він боїться спізнитись. У нього ніколи не буде ладу з часом. Кожнього разу він боїться, що йому перед самим носом зачинять...   Випозичальню книжок!   І тому він мусить кожним разом з лоскотом відчиняти двері. Так все задиханий, що навіть не може добути зі себе будьякого слова.  
06.10.40 | Галичина |