Один із центральних для Галичини кінопроектів, який тепер реалізують в Івано-Франківській і Львівській областях, – це «Хроніки» Івана Кравчишина.  

Погода — така річ, яка мало коли і мало кого влаштовує. Нам то захолодно, то затепло. То занадто сухо, то забагато дощів. Одне слово, нарікати на погоду — справа звична. Така сама звична справа — нарікати на синоптиків, які ніколи не можуть вгадати, що нас чекає завтра. Але якщо бути чесними, то це зовсім не «ніколи», а лише «інколи». Чому це «інколи» трапляється і про погоду загалом «Z» розмовляв з начальницею відділу метеопрогнозів Львівського гідрометеоцентру Ларисою Луцан.  

  ПАМ'ЯТІ САШКА КРИВЕНКА   Мені не випало честі спілкуватися із Сашком Кривенком, хоч нас колись і познайомив – на бігу в студійному коридорі – покійний Сергій Набока.

Нема чого влітку їздити в Карпати — вирішили залізничники і скасували вже від найближчої неділі (26 травня) й аж до осені кілька поїздів, які курсують Західною Україною. Серед них і потяг №668, що з'єднує чотири області: Волинську, Львівську, Івано-Франківську та Чернівецьку.    

Їм залишилось декілька тижнів, максимум місяць, два. Тоді дипломи на руки – і вперед. Попереду у них невідомість. Тобто, скоріше, якраз навпаки. Вони знають, деякі знали від самого початку. Просто боялися зізнатися собі, це найважче.

15 травня 1848 р. селяни Королівства Ґаліції та Володимирії були звільнені від панщини.

Звернення церков та адміністрацій міст з проханням інтеліґентно відсвяткувати другий день Великодня традиційно зіґнорувала та категорія наших співгромадян, яким, як то кажуть, усе «до лямпочки». Кадри з учорашнього Поливаного понеділка — безперечні хіти сьогоднішнього Інтернет-простору. Хлопці в чорних масках з відрами та пляшками. Облиті з голови до п’ят юні і не дуже дівчата. Та й не дівчата зовсім, а поважні пані та панове, які безсило терплять виконання над ними обрядового ритуалу, що скидається на відверте знущання, а не на світлу великодню розвагу…

У цих маленьких містечках неможливо сховатись за лабіринтами вулиць, як у великому Львові, Франківську чи Ужгороді, бо лабіринту немає. Є декілька вулиць, центр, площа, центральна дорога. І все.

«Війна пам'ятників» — безглузда справа. Не досить, що безглузда, то ще й витратна. Марне витрачання часу і ресурсів, виправданням чи наслідком якого може бути лише піар. Боротьба за історичну справедливість, вочевидь, лежить у іншій площині. Також інформаційній, але радше зі сфери просвіти, а не піару.