В росийській пресї що-раз частїйше появляють ся жалї на австрийських Славян, що вони завели надїї, які на них покладала Росия. Росия — мовляв — вступаючи в теперішню війну, мала головно на увазї "визволенє" австрийських Славян, а вони тимчасом не тільки не відізвали ся на поклик росийського начального вожда, який в окремім манїфестї закликав їх до повстаня, але бють ся хоробро в рядах австро-угорської армії. І безрадні стоять росийські публїцисти перед "загадкою": чому австрийські Славяни не помагають Росиї, яка чейже веде війну за їх "визволенє"?...
В себе дома росийська полїтика зовсїм не "народоправна". Вона нї трохи не числить ся з тим, чи народи росийської імпериї мають основи бути вдоволені своєю приналежністю до імпериї, мають основи боронити — проливати за неї свою кров. Нї, народам росийської імпериї не вільно навіть думати про такі питаня; росийське правительство вимагає від них безумовної любови й вірности до росийської імпериї, якій вони повинні жертвувати все, чого від них правительство зажадає, не сьміючи навіть подумати, чи та імперия своїм відношенєм до них заслугує на те.
Але супроти иншої держави та сама росийська полїтика стає раптом на становищи найрадикальнїйшого "народоправства", яке не знає нїяких абсолютних обовязків вірности до династиї й держави, тільки признає народови повне право ставити ся до держави відповідно до того, що та держава дає йому повне право повстати проти держави, коли та не відповідає його інтересам. Словом, супроти иншої держави правительство Миколи ІІ. стає на становищи найкрайнїйшої, революцийної теориї.
Теорию таку піддає лєґітимістичне росийське правительство, заслїплене бажанєм розгрому Габсбурської монархії, австрийським Славянам, не тямлячи, що тим самим підрізує основи свого власного істнованя. Бо чи довго вдержала ся би імперия Миколи II., коли-б її народи ті самі теориї, які вона підсуває австрийським Славянам, приложили до неї?!
Очевидно, українському народови нїчого жалїти, що правительство Миколи II. признає народам право повстати проти держави, яка їх угнїтає. Адже в імпериї Миколи II. стогне під найгіршим гнетом, який знає істория, над 30 мілїонів українського народу, який собі затямить ті "науки" царського правительства.
Але коли Росия сподївала ся, що ті "науки", адресовані до австрийських Славян, будуть мати бажаний успіх, то вона дуже помилила ся. Сю помилку бачить тепер як росийське правительство так і та часть росийської публичної опінїї, яка в сїй справі стояла по сторонї правительства, — бачить, але не може собі пояснити.
Тай не диво. Бо чи та славянофільська — офіцияльна й не-офіцияльна — Росия, яка тепер стоїть розчарована перед фактом, що австрийські Славяни не хотять, щоб їх Росия визволяла, — чи вона коли старала ся обєктивно розслїдити відносини, в яких живуть австрийські Славяни, і порівнати їх з перспективами, які евентуально ждали би тих самих Славян після того, як Росия "визволила" би їх під свою "високу руку"? Нї, славянофільська Росия вдоволяла ся тим, що говорили їй на всяких славянських з'їздах і банкетах ріжні політичні авантуристи і шарлятани, яких цїль була: малювати положенє австрийських Славян як найчорнїйше, щоб дістати як найбільше рублїв для "славянської ідеї".
А тимчасом дїйсність говорить инакше. Коли порівнюємо положенє Славян в Австро-Угорщинї і в Росиї, то не може бути двох думок, котра з тих двох держав являєть ся для славянських народів, позбавлених власної держави, державою національних свобід, а котра державою національного гнету.
В склад росийської імпериї входять — крім росийського — три славянські народи: Українцї, Білорусини й Поляки. Яке-ж їх положенє? Першим двом росийське правительство відмовляє зовсїм права на національну окремішність і силою стараєть ся їх заставити стати частю росийського народу, а Полякам — хоч признає їх національну окремішність — не дає свободи національного розвитку, тільки спинює його всякими обмеженями.
Якже супроти того инакше представляєть ся положенє кождого славянського народу в Австриї!
Візьмім Чехів, які по Нїмцях являють ся полїтично найсильнїйшим народом держави, які мають полїтичну перевагу в двох коронних краях, які творять впливовий чинник в центральнім правительстві й парляментї, мають своїх мінїстрів і т. д. Питаємо, що стало ся би з тою чеською полїтичною могучістю, як би так Росия "визволила" чеський нарід під свою "високу руку"? В що перемінила ся би тодї автономія країв корони сьв. Вячеслава? Яке місце займала би чеська репрезентация в росийській Державній Думі, — репрезентация народу, який творив би ледви тільки якийсь зникаючий процент у державі? Чи мали-б тодї Чехи своїх представників у кабінеті? Здаєть ся, росийська дїйсність дає аж занадто ясну відповідь на всї ті питаня.
Або Поляки, які мають в Галичинї суроґат своєї власної держави, — чи можуть вони своє положенє в Австриї рівняти з своїм положенєм у Росиї?
Або візьмім правно-державне положенє королївства Хорватиї і Славонїї і запитаймо, що може дати Хорватам росийське "визволенє"?
Але й ті народи австро-угорської монархії, які ще не вспіли здобути цїлої повноти національних прав, — і їх положенє без порівнаня лїпше нїж положенє якого-небудь недержавного народу в Росиї.
І коли начальний вожд росийської армії в маніфестї до народів Австриї обіцював їм "свободу мови й віри", думаючи, що сими обіцянками прихилить собі їх серця, то треба сказати, що він мірив Австрию росийською мірою. В Росиї така обіцянка зробила би вражінє, але народи Австриї таких обіцянок не потребують. А при тім вони знають, ща такі обіцянки являють ся хиба сатирою на росийські відносини.
"Свободу мови й віри" обіцювали австрийським Славянам росийські освободителї. А деж власне найбільше переслїдують мову й віру недержавних народів як не в Росиї?! В Австриї всї національні мови користують ся меншою або більшою повнотою прав і тут нема народу, якого мова не мала би хоч обмеженого круга прав у державнім житю. Тимчасом у Росиї анї один недержавний нарід не має для своєї мови нїяких прав. В Австриї всї віри рівноправні і нїхто не дізнає задля віри анї обмежень горожанських прав анї переслїдувань. А в Росиї? Всї віри — крім державної православної — вважають ся чимсь гіршим, менше вартним, ледви толєрованим; деякі з них — прим. мойсеєва — потягають для своїх вірних цїлий ряд обмежень в горожанських правах: деякі знов — між ними греко-католицька — зовсїм заборонені. I росийські публїцисти дивують ся, що австрийські Славяни не хотять такого "визволеня"!
Одначе "свобода мови й віри" не вичерпує всїх горожанських прав. А виборче право, а незайманість особи, дому й переписки, а свобода товариств і зборів, живого і друкованого слова, — словом уся та повнота горожанських прав, які складають ся на понятє новочасної конституцийної держави?! Невжеж росийські освободителї не знають, яка ріжниця між конституційним ладом Габсбурської монархії і між царською Росиєю, де як за часів явного абсолютизму так і тепер, коли той абсолютизм стараєть ся замаскувати ся псевдоконституціоналїзмом, царює самоволя всесильної бюрократиї?! І невжеж вони думали, що котрий-небудь з славянських народів Австриї згодив ся би на таку заміну, на таке "визволенє"?!
Нехай би були запитали хоч-би Дудикевича й тов., а й ті по щирости мусїли-б були їм розповісти, що инакше живеть ся в Австриї, де вони могли явно орґанїзувати партию державної зради в користь Росиї, а инакше в Росиї, де партия, яка мала-б супроти росийської держави такі цїли, як партия Дудикевича супроти Австриї, без нїякого суду опинила ся в тюрмі, в Сибірі, на шибеници.
Все те знають славянські народи Австриї, вони знають, що їм можуть принести росийські "освободителї", і тому не справдили ся надїї, які покладала Росия на австрийських Славян в теперішній війнї. На нїщо не придали ся всї ті обіцянки, якими старала ся Росия піддурити австрийських Славян, — обіцянки про які можна сказати словами Шевченка:
"Теплий кожух, тільки шкода —
Не на мене шитий!
А розумне ваше слово
Брехнею підбите!"
[Дїло]
19.06.1915