...Мешканє наше в Самборі не знищене. Мама, хоч змізеровані, бо і нагайки росийської закоштували, але держать ся добре — особливо, як почули, що ми всї здорові. Житє серед Росиян було тяжке, бо і гроша не було і брак вістий про рідню. Мама мусїли цїлими ночами варити Росияним чай, та досить прикростий від них зазнали. Одного разу пяний солдат трутив маму так сильно, що упали на землю і побили ся. Так було з початку, бо опісля прийшли на кватиру офіцери і тодї стало жити лекше. З часом якось освоїли ся з новим житєм, а мешкаючим у нас офіцирам маркували українство нашої хати так, що самі офіцири остерігали маму перед доносами шпіонів, яких много роїло ся по містї.
Між офіцирами трапляли ся часто сьвідомі Українці, з якими мама таки на добре заприязнювали ся. Оден з них випитував ся много про наші відносини й оповідав, що місцеві москвофіли від довшого часу мають наради з представителями моск. жандармериї в "Русскім касинї" приміщенім в Ризницї, де укладали листу Українцїв, які мали пасти жертвого їх доносів. Дивував ся той офіцир, що в нас була така свобода толєрованя національних ренеґатів і очевидних зрадників держави.
Кацапів найбільше бояли ся мама. Вся банда місцевих ренеґатів запряглась до денунцияторських робіт. Першу скрипку грав радник суду Павликов, який імпонував в мундурі полковника рос. жандармериї, батюшка Ільницький та адвокат д-р Теодор Кміцїкевич. Сим зрадникам треба приписати безустанні ревізиї серед Українцїв (приміром у адв. Стахури і проф. Біленького переведено ревізиї чотири рази, шукаючи слїдів небезаечної української конспірациї) та остаточне вивезенє виднїйших наших громадян — згаданих в горі і адв. д-ра Андрія Чайківського, радника Герасимовича та о. Погорецького, пароха Білини (сей мусїв іти пішки, аж до Львова). Погану ролю сповняла Ф., жінка учителя семинариї, який їздив на курс до Петербурга та перейшов на православє; вона була рівночасно шпіонкою й денунцияторкою. Коли нашим полоненим, переходячим перед місто котрийсь з Українцїв подав кусень хлїба, то вже вона доносила властям, які винних сего "злочину" карали нагайками. Цїла та кацапська банда виїхала тепер з Росиянами (також о. Гмитрик і Хиляк, радник суд.), так, що дословно тепер нема москвофіла, лише деякі слабодухи, що ходили на учительський курс рос. мови. Вивезених зі Самбора Українцїв Росияни довго вязнили в самбірськім криміналї. Мама доносили д-ру Стахурі їду до вязницї, де раз з жалю зімлїли, так вразило їх його горе. Тепер ходять мама по шпиталях і разом з иншими нашими панями розносять раненим їду, доставляють білє, бо треба знати, що в Самборі завязав ся вже кружок українського жіноцтва, а прибите Росиянами українство підносить ся скоро. Відрадне се, що мимо насиля і терору самбірське громадянство що-до ідейности не потерпіло нїяких страт.
Мешканя збігцїв понищені, — приміром в помешкано радн. Бережанського і о. Юзвяка анї тріска не лишила ся, в мешканю адв. д-ра Гуркевича те саме, радн. Копровському і о. Кормошеви мало що лишило ся в хатї. "Бесїда" чиста стайня, стїни і підлоги порозвалювані, все зрабоване, гарна біблїотека спалена, одним словом, лишили ся мури і дах.
Старий о. Татомир в Черлаві знищений зовсїм, навіть чоботи старому стягнули з ніг; мимо сего здоров, тримаєть ся добре, вдоволений, що не було гірше. Був я й у Криська в Котованю; з його гарного двора лишили ся лише стїни. Все зрабоване, дещо казаками дещо сусїдами кацапами. Не пошанували Росияни й о. Петрика в Бабинї, якому майно знищили зовсїм.
Ось так менше більше виглядає тепер в Самбірщинї і в містї. У нас нічого не забрали, лише відїзджаючі офіцири Українцї просили маму, щоби дали їм з біблїотеки по кілька українських книжок, що очевидно мама радо зробили.
Наші українські села заховувались знаменито. Села, через котрі я переїздив, є переважно ненарушені і обробленї; населенє не бідує. Замовкли вправдї села на 10 місяцїв, але терпеливо ждали повороту наших і нїколи не сумнївались, що се наступить. З радостию і одушевленєм повитали побідне війско, як освободителїв з рос. неволї. Деякі села наші навіть мимо розказу і терpopy, не брали рос. запомоги, котру їм напихали. В послїдних борбах спалені зістали Корничі і Бурчицї, яких мешканцї ночують тепер в лозах і бідують.
Відрадний факт, що сьвідомі наші громади, як Ваневичі, Торгановичі, Бережниця і инші доставляють даром до всїх пяти самбірських шпиталїв молоко, масло, яйця і т. д., а коли війскова команда хотїла за се платити, селяни наші заплати не приняли. За то діждали ся вони специяльної похвали і признаня від Armeekommando.
[Дїло]
17.07.1915